Постріл в Опері

Бонна в темному плащi й непримiтному капелюшку вела до дверей двох маленьких дiвчаток.

«Хто з них Анна?…»

Приiжджа bonne зникла за дверима.

Мир стояв як стовп i дивився мов баран на новi ворота.

– Ходiмо, ходiмо, надягай хутчiше пальто… Там зима. Я ж тобi казала, – нетерпляче пришпорила його Киевиця.

– Яке пальто? – В iм'я кохання Мир з честю продефiлював Хрещатиком XXI столiття в класичному сюртуку. Але надягнути цилiндр кiнця XIX i пальто на початку липня категорично вiдмовився.

– Пальто у тебе в руках!

Мир поглянув на свою руку з перекинутим через неi пальтом.

Тряхнув складеним «млинцем» цилiндром.

– Я думав, – отетерiло сказав вiн, – пiсля того, що зi мною сталося, мене неможливо здивувати.

– Пiсля чого? – буркотливо спитала Маша, пiдштовхуючи кавалера до дверей.

– Пiсля того, як я покохав тебе.

– А-а-а…

Спускаючись сходами з другого готельного поверху, Маша прикрила повiки й старанно прочитала друге закляття.

Увiйти до будинку, всерединi чи на мiсцi якого повiк жило його дореволюцiйне Минуле, було половиною справи.

Тепер треба вийти з нього в минуле столiття.

І якби Маша знала про друге закляття ранiше, ii життя склалося б дещо iнакше.

Але що тепер згадувати…

– Ходiмо.

Мир опанував себе й усе ж таки встиг розчинити дверi перед дамою.

За дверима було XIX столiття!

Зима 1894…

…або 1895 року.

Ясний-яснiсiнький день.

Пахло Рiздвом. Старорежимним, золотаво-срiблястим. Маша вiдразу вiдчула запах.

Новий рiк, його називали до революцii святом дитячим, не випереджав, а чемно йшов за днем народження Христа i був десь поруч, за два-три кроки.

На Хрещатику справляли бал солодкi Святки!

Два тижнi зимових свят – час, коли керiвництво оголошувало неслужбовi днi, й усi, навiть невсипущi полiцейськi, поринали в святковi розваги.

З 25 грудня по 6 сiчня – вiд Рiздва до Хрещення – законослухнянiсть киян вражала. Полiцейськi дiльницi були порожнi. На вулицi не було анi п'яних, анi волоцюг.

Вiдзначаючи день народження Христа, розчулена Столиця Вiри вiдкривала жебракам обiйми. Їх приймали, зiгрiвали, влаштовували iм безкоштовнi обiди, роздавали одежу й грошi.

«Святки… – спробувала на смак Маша старорежимне слово. – Зараз нiхто й не знае, що це таке».

Ясний день квiтнув яскравими плямами – люди несли в руках пакунки з подарунками, iграшки вiд Кордеса. Маша прилипла очима до пари, що проходила мимо, поза сумнiвами – сiмейноi.