Постріл в Опері

Ти прийшла заради Анни!» – осмикнула Киевиця Машу-iсторика.

Двiйко дiвчаток, що вже доволi замерзли, плелися зимовою дорiжкою.

Старша й молодша.

«Хто з них Анна Ахматова?»

Маша й Мир iшли слiдом, – кавалер галантно нiс пальцi супутницi на лiктi своеi руки.

Попереду плили два однакових капори – вони не бачили облич. Маша мимоволi завважила чудову поставу старшоi – у своi п'ять-шiсть рокiв панночка чесно тримала спину.

«У Киевi Анна вперше побувала в п'ятирiчному…»

«Старша – Анна!»

– Ой, – скрикнула старша.

Присiвши навпочiпки, вона поколупалася в снiгу. Випросталася, роздивляючись знахiдку.

На гiлку чорного дерева сiв чорний ворон.

– Це Лiра, – пояснила вихованцi бонна, стоячи коло панночки. – Можливо, Анно, ви станете поетом.

– Поетом?

Маша занепокоiлася – на точнiсiнько такого ворона перекидався, за необхiдностi, Киiвський Демон, що був обертихою жiночоi статi!

Але й без Демона «точнiсiнько таких» ворон у Киевi водилося вдосталь.

– Поети пишуть вiршi, – сказала бонна.

– А-а-а. – Дiвчинка дивилася на свою, невидиму для Машi, долоню. – Гарна.

Ворон каркнув.

– Покажи, покажи, – пiдбiгла молодша сестра. – Дай менi! Дай! Дай!

Анна швидко стисла руку в кулак. І скрикнула. Брошка вколола ii.

– Дай менi! – Мала намагалася розiмкнути кулак старшоi сестри.

– Поводься пристойно, Рiко, – приструнила ii бонна.

– Нi, – розковерзувалася молодша. – Нехай вiддасть менi! Дай! Дай! Дай!

– Анно, вiддайте менi Лiру, – дiйшла соломонового рiшення наставниця.

– Нi! – Сiрий капор рiзко хитнув головою. – Вона – моя!

– Вiддайте! – вже суворiше мовила наставниця.

– Нi.

– Я вам наказую!

– Нi!

Анна побiгла.

– Дай! – Рiка помчала за нею.

– Повернiться негайно!

Анна звернула з дорiжки.

Молодша сестра наслiдувала приклад старшоi.

Старша оступилася, впала на снiг… І щезла з виду.

– Анно! Рiко, нi!!! – Бонна бiгла до урвища.

Маша вчепилася в руку напарника.

Але вiдразу ж вiдштовхнула ii, пiдiбрала довгу спiдницю – ii ботики поспiшали, утопаючи в снiгу.

– Я з тобою, – присiвши, пересуваючись смiшними маленькими кроками, мала силкувалася спуститися з гори.

Не втрималася…

– О! Нi! – Бонна не встигла ii пiдхопити.

– Нi! – вигукнула Маша.

Рiка котилася до урвища.

Анна була вже аж унизу, i там, де вона була, до небезпечного, майже прямовисного схилу примикала загородка з ведмедем.

– Звiринець! – Бонна притисла руки до грудей.