Постріл в Опері

Поки в нашому розпорядженнi тiльки сомнамбули, що вiщують увi снi, та жiнка з бородою – недорого, вхiд 5 копiйок… О Боже, дивись! – помiтила Маша на протилежному боцi iнший магазин, з вивiскою:

А. Балабуха

– Солодкий король! – зрозумiв ii заклик Мирослав.

– Його онук, – виправила прискiплива Маша. – Один iз…

Нащадок «короля» Балабуха А. вже не перший рiк змагався за киiвський престол з iншим онуком – Балабухою М. Мiж ними тривала справжня газетна вiйна. Але Маша рiшуче надавала перевагу онуковi-«А» – рiдному синовi Балабухи-другого, найвiдомiшого з династii киiвських кондитерiв-купцiв.

У його крамницi Мир, як i годилося чоловiковi, вiдрахував 1 карбованець 25 копiйок (несосвiтенну цiну, зважаючи на те, що у не менш престижному, не «Європейському», ресторанi за 16 копiйок можна було отримати обiд iз двох страв!) i придбав для своеi дами дорогоцiнну банку iз золотою етикеткою i надписом «Киiвське варення».

– Прикрий мене, – гукнула дама, вибiгаючи надвiр.

Історичка жадiбно зiрвала кришку, крадiйкувато озирнулася i, висунувши язика, обережно лизнула зацукрованi фрукти.

Варення це, яке i зробило першого Балабуху «царською персоною», називалося «сухим», i рецепт його, нинi втрачений, був iсторичною таемницею!

Нiхто не знав, хто його винайшов. Але всi знали: киiвське сухе варення можна купити лише тут, i з часiв Катерини II з Петербурга до Киева направлялися спецiальнi кондитерськi експедицii, з метою закупки його для iмператорського столу, царськоi сiм'i та двору.

1876 року в гостi до «короля» Балабухи-другого заiжджав по варення сам нащадок престолу – iталiйський принц Умберто з дружиною-принцесою.

А в 1883 iспанський iнфант, що повертався з коронацii Олександра III, спецiально заскочив до Киева, щоб купити на Хрещатику кiлька пудiв «киiвських цукатiв».

– Ну як? – Мир чесно намагався затулити Машу вiд перехожих.

– Не знаю, – невпевнено сказала вона. – Я взагалi солодке не дуже люблю. Але я так мрiяла його скуштувати! Я стiльки читала про нього… А ти? Про що мрiяв ти?

– Я? – Красавицький на мить замислився.

Схопив Машу за руку й потягнув ii на парний бiк. – Це, – довiдався вiн, вказуючи на споруду на розi, – рiг Хрещатика й Прорiзноi?

– Ну так…

Мир задоволено кивнув i голосно спитав, звертаючись до перехожих:

– Ви знаете, хто такий Панiковський? Панове, ви часом не знаете, ким був Панiковський до революцii?

– А де ж наш будинок? – спитав Мир.

– А його ще не збудували! – весело вiдповiла Маша.