Постріл в Опері

 – Судячи з повiльностi слiв вусаня, вiдповiдаючи, вiн марно намагався пригадати красеня-ентузiаста в цилiндрi, що накинувся на нього. – Нинi, о першiй пiсля полудня, на Царськiй у мене на очах трамвай людину вбив. Машина пекельна…

– Вибачте мiй реприманд, – перебив Красавицький, – але якщо трамвай – «пекельна машина», то сатана – слюсар-сантехнiк! – Судячи з насмiшкуватостi у словах Мирослава, вiн – сатанiст XIX столiття – за всього бажання не мiг пов'язати поняття «пекло» з маленьким допотопним трамвайчиком.

Але що трамвай, якщо в цьому (або наступному) 1895 роцi селянин мало не забив до смертi дрючком велосипедиста, щиро прийнявши його за чорта, а велосипед – за пекельну машину! Хоча велосипед, на вiдмiну вiд трамвая, нiкого не вбивав…

– Дозвольте вам заперечити, – образився пан. – У кишенi жертви було знайдено записку дуже цiкавого змiсту, що мае пряме вiдношення до чортiвнi. Менi дозволили переписати ii.

– Дозвольте поцiкавитися? – Мир уже безцеремонно тягнув руки до записки.

Маша б теж хотiла поцiкавитися.

Хотiла так сильно, що навiть стала навшпиньки, хоча зрозумiло – наблизити до бажаного це ii нiяк не могло.

– Забобони. Неосвiченiсть. Темнота, – охарактеризував свое ставлення до прочитаного Мир Красавицький. – Та що я! – не дав вiн вусаню вставити слово. – Скажiть менi, незручнозносному, де витвiр ваш читати? Толстой ви наш! Чекатимемо-с iз нетерпiнням! Ви весь – чарiвнiсть! То де? Де?

– У «Киевлянине», якщо завгодно.

– Виходить, таки журналiст. – Мир повернувся до Машi. – Ну, як я його?

– Ти швидко навчаешся, – похвалила вона.

– На, бери. Я знав, що тобi захочеться прочитати. – Красавицький протягував iй записку.

– Ти вкрав у нього?! – обiмлiла студентка.

– Спритно?!

– Але негарно, – присоромила його Ковальова.

Однак розгорнула й жадiбно прочитала:

На островi Киянi, на морi Окиянi стоiть дуб-стародуб.

На тому дубi-стародубi лежить лiжко тесове.

На тому лiжку лежить перина пухова.

На тiй перинi лежить змiя-Катерина та двi сестри ii…

Змiе-Катерино та двi сестри ii, зберiть усiх своiх змiiв та змiй. Їх тринадцять сестер, iх тринадцять братiв: залеглi, пiдпiчнi, шпариннi, дворовi, пiдгорожнi, подорожнi, лiсовi, садовi, яку я не згадаю, нагадайте собi самi, найлютiша – голкiвниця переяра.