Венера в хутрі

Весела комедiя! Слiд дати iм зрозумiти, яким мае бути справжнiй мужчина. Ха! Ха! А як вони всi мене люблять, вiдколи я iх утягнув у свою гру! Всi вони в мене плакали, усi до одноi!

– А вашi стосунки з дружиною? – запитав я, коли вiн раптом замовк.

– Благочестиво живемо пiд одним дахом, – вiдповiв вiн. – Часом, коли я… коли я отак думаю про тi часи… про неi, менi починае болiти голова. Болить голова… Але ж тепер нам весело! Весело! Весело!

Вiн жбурнув пляшкою з-пiд вина в стiну, еврей аж скинувся зi сну i зачепив себе чотками по носi.

– Отак! Ось тепер менi добре! – скрикнув мiй спiврозмовник, розстiбаючи сорочку. – Добре! Весело! Таке життя. Якщо ми веселi, то нам добре. Весело! Весело!

Вiн став посеред шинку, задиркувато взявся в боки i почав танцювати козачка, наспiвуючи по-дитячому нестримну, вакханальну й водночас сумовиту мелодiю.

Вiн то гепав на пiдлогу, вiдкидаючи вiд себе ноги, наче щось зайве й недоладне, то пiдстрибував мало не до стелi й крутився в повiтрi.

І ось вiн стоiть уже без руху, схрестивши на грудях руки та сумно хитае головою. Ось вiн хапае ii долонями, наче хоче зiрвати з плiч, i квилить, як квилить орел, рвучись до сонця.

Раптом дверi рвучко вiдчинилися, i старий статечний селянин у коричневому сiряку[13 - Сiряк – довгий селянський верхнiй одяг з грубого сукна.], з довгим волоссям, меланхолiйними вусами та хитрим поглядом, зайшов до шинку.

То був Семен Острiв, суддя.

Сумна усмiшка освiтила його запале обличчя, коли вiн побачив нас.

– Панове! Чи довго ви вже тут? – спитав вiн доброзичливо. – Певно, довго. Та вже цьому не зарадиш…

– То нам можна iхати далi? – спитав мiй супутник.

– Звичайно.

– Уже надто пiзно, як на те пiшло, – мовив мiй супутник. – Менi вже надто пiзно, а вам, може, й нi. Благослови вас Господь! Бувайте здоровi!

Вiн лагiдно погладив еврейку по щоцi, аж кров шугнула iй до лиця.

– Ах! Що там! – вигукнув. – Вода сходиться з водою. А чоловiк iз чоловiком.

Я стояв на порозi шинку, коли вiн вiд’iжджав. Вiн ще раз махнув рукою на прощання та зник. Я повернувся до еврея.

– О! Вiн веселий чоловiк, – заскимлiв той. – Небезпечний чоловiк. Його називають Дон Жуаном iз Коломиi.

Венера в хутрi

Я мав приемне товариство.