Сага про…

– Велике мiсто й вiдстанi, велика самотнiсть. немае коли спiлкуватись, завжди галайкуемо та десь бiжимо, а куди – невiдомо. Життя стало занадто мобiльним, усе в дикому русi. Дивiться, ось тут, у селi, нiхто нiкуди не поспiшае, i люди мають мiцну нервову систему. А ми? Збудженi! Лихi на увесь бiлий свiт! А найбiльше, напевно, на себе, бо нi на що не вистачае часу й грошей. А хочеться встигнути скрiзь i закупити якнайбiльше, та щоб лiпше, нiж у когось.

– ти маеш рацiю. Весь час у тiснiй чужiй людськiй юрбi, немае коли побути з близькими.

Усе вiдкладаемо на завтра, а його немае. Є тiльки сьогоднi! Ми не розумiемо того i не цiнуемо видiленого нам часу, все копирсаемось, обставляемо себе рiзним непотребом. А настае момент – i вже нiчого людинi не треба, – вiв далi степан. – Правильно говорив сьогоднi отець Михайло, що дитина входить у свiт зi стиснутими кулаками, що весь свiт – мiй, i бути йому в моiх руках. А покидае людина його iз розкритими долонями. Ось дивiться, я нiчого iз собою не забираю.

– Ох! Шкода нашу маму, навiть не нажилась у своiй новiй хатi, а стiльки ж працi вклала.

тут, у нас вдома, так гарно! Менi часто сниться, наче я ходжу босий по вранiшнiй росi маминим подвiр’ям. Прокидаюсь, а я на дев’ятому поверсi, – вiв далi Василь. – Я дуже сумую за селом. А коли ми тут буваемо? на мамин день народження, Великдень i святвечiр, i то моя Параска все тягне мене до своiх батькiв, а менi хочеться сюди.

– Бо так нечесно, – вступила в перепалку зi своiм чоловiком завжди вперта i непiдвладна йому Параня, – я також хочу поiхати до своеi родини на свята.

Чому до моiх тiльки на другий день свят, а до тебе завжди на перший?

– ну то найшла коса на камiнь: коса не втне, а камiнь не подаеться. Вже вийде на твое, – гiрко вiдповiв Василь.

– Далi будемо iздити тiльки до них, бо нашоi мами вже немае. Але ж ранiше в тебе двое було, тато, i мама, а моя все одна виглядала нас. Як я мiг ii не уважити? Колись i нашi

сини одружаться i ти будеш чекати iх на свята, а дружини тягнутимуть iх до тещi.

Що ти тодi скажеш на це?..

Мирося, молодша за вiком вiд Люби i Василя, з хвилюванням висловила свою думку:

– Я також за те, щоб зробити тут спiльну дачу i приiздити на вiдпочинок вiд мiськоi цивiлiзацii та пороху. І мiй Павлуню давно мрiяв про таке, правда?

Вона трошки лукаво подивилася на свого чоловiка, найбiльшим захопленням якого була рибалка. Для того, щоб вмовити його поiхати в село, iй потрiбно було докласти багато зусиль та рiзних жiночих хитрощiв.