Країна розбитих сердець

Краiна розбитих сердець

Людмила Когут

«Краiна розбитих сердець» – друга книжка Людмили Когут – мiстить повiстi та оповiдання, стрижневою темою яких е жiноча доля, почасти складна, але незмiнно незвичайна, iнколи дивовижна та захоплююча. Жiнка, яка е головною героiнею в усiх творах, подана автором з неприхованою симпатiею, надiлена життевою мудрiстю, гiднiстю i незгасним прагненням свiтла, тепла й доброти.

Людмила Когут

Краiна розбитих сердець

Цю книжку присвячую пам’ятi мого чоловiка Михайла

Не вмiю жити просто так,

Я можу тiльки чимось жити —

Кохати, мрiяти, творити,

Щоб слiд залишив день прожитий,

Життя щоб мало сенс i смак.

    Людмила Когут

Фатальне вiдрядження

Частина перша

Щасливе нещастя

Є сторiнки таемнi у життi —

Хтось береже, хтось кине на поталу.

Шкода людей, якi iх до пуття

За все життя так i не прочитали.

Інтимним свiтом зветься та глава.

Менi здаеться, що в нiй суть людськая.

Як вiд бажань хмелiе голова!

Кохана очi млосно опускае,

Свiдомiсть вiдключаеться, i все —

Говорять тiльки очi, губи, пальцi,

Нас вища сила мов потiк несе,

Не в силах зупинитись чи вертаться…

«Нi – так жити далi просто неможливо!!! Я зовсiм невибаглива, але всi домашнi сiли менi на шию та й нахабно енергiйненько дригають ногами», – голосними дзвонами били в ii головi недобрi думки про свою сiм'ю.

«Усе на менi: i прання, i харчування, i покупки. Пiсля вiдрядження мушу провести виховну роботу i пропорцiйно пороздавати обов'язки всiм членам сiмейного екiпажу.

Для мене однiеi цього трохи забагато!» – рiшуче розмiрковувала Уляна, наполегливо пхаючи велику дорожню сумку нерiвною брукiвкою з намерзлим льодом вiд примiського автобуса до обласного залiзничного вокзалу.

«Дожилась!!! Навiть провести в далеку дорогу нiкому!!! Волочи сама своi торби i не жалiйся!!!» – образа опановувала ii, але вона знала, що звинувачувати iй немае кого, хiба що – себе. Уляна дозволила так до себе ставитись – i от мае невеселий результат!

Вона ледве стримувала сльози: «У всiх е особисте життя, а в мене тiльки каструлi та господарство, – важко зiтхнула.

 – Кожен мае те, на що вiн заслуговуе!» – i далi ковзала по льодових грудках, пересуваючи важелезну торбу.

Домочадцi заздалегiдь знали про ii вiдрядження на майже мiсячнi курси пiдвищення квалiфiкацii, i нiхто не допомiг зiбратись та наварити iсти хоча б на перший час ii вiдсутностi.