Сага про…

Сага про…

Людмила Когут

Кожна людина, як дерево, мае корiння. Це корiння – ii родина. Роман «Сага про…» – своерiдна мандрiвка словом крiзь глибини родинноi таемницi. Вiчна тема – життя i смерть, кохання i зрада, пошук iстин i переживання. Крiзь сюжетну канву роману читач доторкаеться до рiзних граней суперечливого життя всiх членiв великоi родини. Книжка стане добрим другом i порадником для кожного, хто опинився в тенетах родинних проблем. Автор спонукае задуматися над своiм життям, нагадуе кожному, що найбiльша таемниця для людини – вона сама: ii любов i ненависть, сила i слабкiсть, мудрiсть i невiглавство.

У романi виразно проступае авторська позицiя: життерадiсний оптимiзм, вiра в добро. Роман не залишить байдужими вашi серця i душу.

Людмила Когут

Сага  про…

Ходив у рай – провiдав маму.

Воно й неважко йти туди:

Вхиляй у сад низеньку браму,

Лягай пiд яблуню i йди.

Дорога свiтлом перевита,

Овита китицями зiр,

Комети, мов колосся жита,

Чи вiдблиски вогнистих лiр.

Чужого мало, все знайоме

І постать мамина й хода,

І руки, тихi вiд утоми,

І очi, сивi, як вода.

«Ти як сюди дiстався, сину?

В яку загнав себе бiду?»

«Не бiйтесь, мамо, я не згинув –

Заснув я в нашому саду».

    Богдан Стельмах

Частина 1. Поминки

Ми незнаемо, що таке життя,

то чи можемо ми знати, що таке смерть?

    Конфуцiй

…Прожите, що пролите, – не повернеш. Важкий спомин гострим цвяхом колов ii серце i не залишав збентежену душу.

Лежала в лiжку поруч iз чоловiком, який також ще не стулив ока, хоча був стомлений трагiчними подiями останнього тижня, а ще переповнений ii розпачем i сльозами. Думки, що блукали в головах, були одна химернiша вiд iншоi. надворi вже зорiло, i минулий вечiр здавався божевiллям. Вони все нiяк не могли повiрити в те, що сталося.

…Дев’ять днiв тому вдосвiта раптово задзвонив телефон. Занадто раннiй для недiлi, вiн не вiщував нiчого приемного. Люба рiзко схопила слухавку, обпечена цим тривожним звуком.

телефонувала мамина сусiдка:

– Любцю, ти тiльки не хвилюйся! Я сьогоднi вночi дивлюсь, а у вас в хатi свiтло все горить та й горить, тож я i думаю, що ж так довго може робити Миколаiвна, як би то зимою, то б перевiряла зошити, а зараз лiто. Зраненька, коли я iшла порати худобу, бачу свiтло далi горить, то я пiдiйшла та й зазирнула у вiкно. Дивлюсь, а ваша матiнка заклякла, сидячи на крiслi, головою схилена на стiл.