Якби все розпочати заново?

Нинi вони сидiли разом, плече-в-плече, зручно вмостилася незмiнна пасiя директора i завуч в однiй особi – «Женька Кiсилиха». До iнших колег i випускникiв Вiталiй Андрiйович пiдходив тiльки iз ввiчливостi, виявляючи свою повагу i толерантнiсть.

Промайнула забава… Нiби й не було.

Частина 2

Дивний пасьянс

Ну, скажи, хiба не фантастично,

Що у цьому маревi дорiг

Пiд суворим небом, небом вiчним,

Я тебе зустрiв – i не зберiг?

Ти i Я – це вiчне, як i небо.

І доки мерехтiтимуть свiти,

Будуть Я приходити до Тебе,

І до iнших йтимуть гордi Ти.

Як все це буденно, як це звично,

Скiльки раз це бачила Земля…

Але ми з тобою, ми не вiчнi!

Ми з тобою просто – Ти i Я.

І тому для мене так трагiчно

Те, що ти чиясь, а не моя!

    Василь Симоненко

Як буйнi вiтри навколо свiту, промайнули наступнi п’ять рокiв. Зупинити час неможливо. Стрiмкою рiкою незлiченних хвилин вiн линув далi й далi.

…І от уже за спиною кожного з них був новий шматок життя. Невеликий вiдбиток вiд минулих подiй вiдобразився на зовнiшностi присутнiх.

У деяких чоловiкiв з’явилися лисини, у багатьох жiнок – зiпсувалися фiгури. Хлопцi вiджартовувались, що лисина – це галявина, витоптана мудрими чоловiчими думками. Дiвчата ж, голосно смiючись, вiдстоювали своi права безкарно мати трохи зайвого тiла на гладких боках. Але загалом усi виглядали зовсiм не зле. Настрiй був пречудовий.

І знову голоснi вигуки в актовому залi школи, верескливi йойкання жiнок, виважене басiння чоловiкiв, перекури бiля центрального входу та, за старою звичкою, в туалетах, а потiм урочиста i довгождана хода в той же славний ресторан.

За кожним столом зiбралося свое товариство, але вже не таке велике, як на попередньому ювiлеi. З роками всiх вперто й наполегливо засмоктувала рутина, проблеми, життя…

В iхньому класi незмiнним було ядро – подружнi пари: Руда Лiлька та iсторик Ігор, Орися Слiпець та ii мовчазний благовiрний Мартин Говiркий, Люба Батiг та Орест Коваленко, Юрко Іванчишин та Романа Заяць i староста класу Олег Кiшка та Ірина Гаркава.

Усi жiнки змiнили своi дiвочi прiзвища на прiзвища чоловiкiв, але у класному товариствi iх називали так, як у давнi шкiльнi роки.

Директор «Вiтьок Кiндрат» iз своею «Кiсилихою» бiльшу частину забави просидiв у складi вчителiв i лише декiлька разiв пiдiйшов до iхнього столу. Хоча ранiше в цьому товариствi вiн часто проводив свое дозвiлля разом iз завучкою, яка тепер була його новою законною дружиною.