Мертвий бал

Всi присутнi були знайомi мiж собою, всi розмовляли, смiялись, щось голосно обговорювали… Словом, були щасливi. А серед шуму було чутно спокiйну музику Моцарта, Шопена, Баха та iнших, яка лилась з iнструментiв оркестру, що грав так легко та невимушено, неначе всi оркестранти були единим органiзмом.

Джентльмени були одягнутi у елегантнi костюми, в той час, як ледi красувались своiми пишними платтями. Але особливiстю цього балу було те, що всi без винятку носили рiзнi маски. Така була головна умова балу.

Серед десяткiв людей можна було зустрiти як звичайнi маскараднi маски, що закривали верхню частину обличчя, так i зовсiм незвичайнi, наприклад, маски звiрiв, божественних iстот, навiть моторошнi маски демонiв та птахiв, якi носили лiкарi за часи чуми. Але що ж поробиш… Все таки це був Хелловiн! День, коли люди можуть стати ким забажають, i мають право виглядати так, як хочуть. День, коли люди показують пiтьмi, що вони ii не бояться.

– Мiстер Лайт та його прекрасна дама! – радiсно мовив Вiльям Андервуд, коли ми зайшли в зал.

 – Дякую, що прийшли. Невимовно радий вас бачити.

Як i всi Вiльям Андервуд був елегантно одягнутий, а маску носив таку ж яскраву та дивну як i вiн сам.

– Добрий вечiр, мiстере Андервуд, – вiдповiв я.

– Це ми повиннi бути вдячнi вам за те, що влаштовуете бали, – усмiхнувшись сказала Олiвiя.

– Ви ж знаете, що менi це тiльки в радiсть, – вiдповiв граф Андервуд. – На вас такi гарнi маски!

– Дякую, – вiдповiв я.

– Мiс Лайт, – звернувся граф Андервуд до Олiвii, – ваша маска така яскрава, така пишна! Це фiолетово-рожеве пiр'я чудово гармонiзуе з дiамантами. Ваша маска символiзуе якогось птаха?

– Так, мiстере Андервуд, – вiдповiла Олiвiя – Це павич.

– Ах!.. Точно, – мовив граф Андервуд. – Прекрасний птах, такий як ви, мiс Лайт.

– Дякую, – ледь зашарiвшись вiдповiла Олiвiя.

Вiльям Андервуд поглянув на мене i також засипав комплiментами щодо моеi маски, яка – так само, як i маска Олiвii – прикривала тiльки верхню частину обличчя.

Але на вiдмiнно вiд маски Олiвii, моя була чорна. Ще я носив бiлий капелюх з чорною пiр’iною, що гармонiйно доповнював маску.

– Ну що ж… – сказав граф. – Насолоджуйтесь миттю, адже кожна мить може бути останньою.

«Ця мить триватиме вiчно» – проскочило у моiй свiдомостi, але я не звернув на це уваги.

Такi бали, як цей, завжди були найкращими моментами у життi бiльшостi заможних людей.