Мертвий бал

Саме на балах люди могли забути про вiчнi проблеми, мали можливiть насолодитися смачними стравами, яких тут було вдосталь, скуштувати солодке вино та просто поспiлкуватись в кругу таких же успiшних та впливових людей. Дехто навiть знаходив кохання, але ще нiхто на балах його не втрачав. Тут усi розважались та були щасливi, забувши про всi незгоди. А iдея з масками взагалi видалась, як на мене, неперевершеною.

Проблема людей 19 столiття полягала в тому, що всi, особливо вельможi, так би мовити часто надягали невидиму маску, щоб здаватись кращими в очах iнших (саме цю тему суспiльства я дослiджував рiк тому).

Усi строго слiдували культурi, але почасти саме через це багато людей прикидалось тими, ким не були насправдi. Особливо це було помiтно серед селян, багато з яких «одягали маску» щоб пробитись у вищi верстви населення чи видати дочку за багатого вельможу. Хоч на таких зустрiчах, як цей бал, усi один одного знали, але пiдсвiдомо бажання людей показати себе з кращоi сторони залишилось. І саме в цьому перевага реальних масок. Скриваючись за маскою люди ставали бiльш розкутими. Тепер вони могли дати волю мiмiцi, а давши волю обличчю, iхнi розмови ставали бiльш живими. Усе частiше я почав помiчати, як люди на цьому балi говорити те, що думали та висловлювати незгоду прямо в обличчя спiврозмовнику.

В масках люди вiдчували себе впевненiше i показували свою реальну персону.

На якийсь недовгий момент ми з Олiвiею розлучились. Вона пiшла до подруг з якими часто спiлкувалась на балах, а я помiтив групу з трьох чоловiк, серед яких впiзнав лиш Джона, який був моiм колегою та кращим другом.

Джон також носив маску, яка прикривала лиш верхню частину обличчя, в той час як iншi три чоловiка носили маски, якi повнiстю закрили iхнi обличчя, через що я iх i не впiзнав.

Я взяв бокал вина i пiшов до них.

– Рiчард! – викрикнув Джон, коли помiтив мене.

– Привiт, Джоне! – з такою ж радiстю вiдповiв я.

Я пожав руку усiм чоловiкам, хоч не знав хто за масками.

– Із всiх ти певно не знаеш тiльки Бредлi, – сказав Джон.

– Боюсь, я взагалi нiкого, окрiм тебе, не впiзнав, – вiдповiв я.

Чоловiки пiдняли маски, i тодi я нарештi зрозумiв хто ж вони. Того, що стояв справа вiд Джона звали Вiктор. Вiн був власником магазину одягу, але зараз уособлював образ якогось божества. А третього чоловiка, що носив гарно оформлену бiлу маску, я по правдi не знав.

– Я Бредлi, – представився вiн, – кращий друг Вiктора. Приiхав його навiстити.

– Рiчард, – усмiхнувся я.