Господар колодязів

Сказати, кого в чисте переодягають? І що з ним потiм роблять? Чи самi знаете?

– Сядь, хлопчику, – неголосно сказав жилавий iз сережкою. – Адже ти не батько родини, щоб перед вечерею добру вчити.

– Ти теж не батько родини, – кинув Юстин. – І вiн, – кивнув на тонкогубого, що стрiмко втрачав цю свою ознаку через розбиту губу, яка швидко розпухала. – Тут не сперечатися, хто головний, тут вибиратися треба, нас тут дев’ятнадцять здорових лобуряк…

Зробилося тихо. Жилавий повiльно обводив поглядом братiв-бастардiв – Юстин бачив, як вiн мовчки вербуе собi прихильникiв.

– У них шаблi, – тихенько припустив веснянкуватий, той самий, на чий хутiр Червонобровий iздив, як до себе додому. – І потiм дверi не виламати…

– Тебе як звуть? – запитав Юстин у жилавого.

Той чомусь здригнувся. Скривив губи:

– Ну, Арунасом…

– Ти, Арунасе, не коваль часом?

– Ну, коваль, – сказав жилавий пiсля паузи. – А ти звiдки знаеш?

– А сильний ти, – Юстин дивився жилавому у вiчi, лестощi його були невигадливi, як колода.

 – Подивися, брате, мiг би ти цi дверi зламати?

Арунас вiдповiв поглядом на погляд, гмикнув:

– Дешево ж ти мене купуеш, брате-бастарде.

* * *

Вони згадували розташування коридорiв, загинали пальцi, рахуючи стражникiв, пропонували, вiдкидали i погоджувалися, доводили, сперечались, але не билися бiльше. Над усiма висiла одна сокира; Юстин скоро знав усiх на iм’я, знав, хто чим слабкий i в чому сильний.

Розпоряджався, як i ранiше, Арунас – Юстин був при ньому головним порадником. Тонколицього вiсника нещастя звали Уляном, спершу вiн вiдмовчувався, сидячи в кутку, але тiнь сокири й гарячкова жадоба порятунку врештi-решт i його штовхнули назустрiч братикам-бастардам.

Юстин, який нiколи не мав справжнiх друзiв, протягом пiвгодини знайшов вiсiмнадцять майже рiдних душ. Арунас на перевiрку виявився не тiльки марнославним i сильним, але i розумним, вiдважним хлопцем.

Огрядного звали Флором, у нього виявилася незвичайна пам’ять – вiн до останньоi дрiбницi пам’ятав, хто iз охоронцiв де стояв, чим був озброений i куди дивився.

Цей довгий день видавався Юстину одним iз найстрашнiших – i найкращих у його життi. Адже, незважаючи на страх смертi, незважаючи на все, що довелося пережити, а можливо, завдяки цьому – вони любили один одного, як тiльки можуть любити справжнi брати.