Страта

– Я просто люблю це мiсце… – мовила Ірена мрiйливо в порожнечу. – Гарно, правда?

Синя машина вiддалялася, виляючи хвостом вихлопiв. Мабуть, на знак згоди.

* * *

Кафедра фiлологii з адмiнiстративними кабiнетами мiстилася в центральному корпусi – старовинному i просторому, з кам’яними гарпiями при фронтонi. Іренi збридились отi гарпii, щось вони навiювали…

Вона таки спiзнилася на десять хвилин. Завiдувачка кафедри демонстративно подивилася на годинник:

– О, панi Хмiль, як завжди, вчасно…

Ірена не вiдповiла.

Сiла в кутку бiля столу, дiстала записник i почала бездумно креслити щось ручкою на сторiнцi.

– …Пiдсумки нинiшньоi сесii дозволяють зробити висновки про…

Завiдувачка кафедри, доглянута блондинка з головою в крутих кучерях, схожа була на великого породистого пса, голос мала глибокого тембру, а розум тверезий i рацiональний. Із поколiння в поколiння студенти передавали одне одному ii незмiнну кличку – Карателька. Ірена знала: нехай будучи хоч при смертi, але студент (якщо не помре до початку найближчоi сесii) – з останнiх сил приповзе до неi на лекцiю, страхаючись жорстоких санкцiй…

Половина невдах, що вилетiли з унiверситету пiсля першого ж триместру, з цiлковитими пiдставами могли дякувати за це панi Карательцi.

Щодо кафедри, то тi, хто всидiв на нiй протягом останнiх п’яти рокiв, давно вже змирилися iз вiчною гризнею на засiданнях.

Ірена водила ручкою по чистому аркушу. Крiзь блiду сiтку клiтинок проступали контури замку – половина веж обрушилась, i над донжоном здiймалися язики полум’я.

Облога вежi, таран гатить у браму, полчища варварiв лiзуть по стiнах…

Темпераментний монолог Карательки змiнився ядучою тирадою довгого, як жердина, професора схiдноi лiтератури; конфлiкт спалахнув, як купа соломи, Ірена досадливо скривилася.

– …Адже за подачу робiт на конференцiю вiдповiдали саме ви! І як зрозумiти, що я i моi студенти дiзналися про неi за тиждень, в той час як вашi встигли пiдготувати три розгорнутi доповiдi?!

Ірена вiдiрвала погляд вiд пожежi коло ворiт.

У просторiй кiмнатi кипiли пристрастi. Кволi гiлочки кiмнатного лимонного дерева заснував дрiбненький виснажений павучок, а у професора схiдноi лiтератури вже трусилися губи i летiла з рота слина. Іренi здалося, що мiж професором i Карателькою яскрiе вольтова дуга:

– …Ви все сказали? Я питаю, ви все сказали? Може, ви якийсь час помовчите?!

У порiвняннi з бойовиськом на кафедрi картинка облоги здалася блiдою, геть позбавленою життя, несправжньою.