Страта

Їх було десятеро, Ірена полишила будь-якi спроби напоiти гостей чаем i тiльки здивовано спостерiгала, як вони хвилюються, нiби перед iспитом, медитують по кутках i передають одне одному якiсь наспiх виданi брошури…

Потiм вона ненадовго усамiтнилася на кухнi i, повернувшись, застала серед гостей демонстративну сценку. Двое хлопцiв утримували третього, але це не була звичайна бiйка – поруч метушилася дiвчина з мотузяним нагаем у руцi, нещадно шмагала крiсло, кричала, буцiмто вимагаючи вiд хлопця якихось зiзнань, вигукувала незрозумiлi питання.

Ще двое дiвчат застигли обабiч дверей, стискаючи пластмасовi пiстолети, а решта компанii забилася пiд стiл i звiдти напружено спостерiгала за тим, що вiдбуваеться…

Анджей стояв, схрестивши руки на грудях, i виглядав вдоволеним.

Дурне оте дiйство тривало години три; нарештi присутнi вичерпали всю снагу i, знову ж таки, вiдмовившись вiд чаю, розiйшлися.

– Ти мiг би хоч раз змоделювати що-небудь пристойнiше? – запитала вона, коли зачинилися дверi за останнiм гостем.

Вiн пiдвiв брову:

– А що, наприклад?

– Якесь спокiйне життя, – сказала вона втомлено. – Хоч мiсяць. На морi. У вiдлюдному мiсцi, в будиночку на березi, i щоб довкола кричали лише чайки…

– Гм…

Вiн зiбрався i пiшов, i вона вирiшила, що вiн образився. Але вже назавтра був потяг, а ще через день вона вражено бродила по маленькому будиночку, прискiпливо вивчала вмiст холодильника, перевiряла ногою температуру морськоi води.

– Анджею… От бачиш… Але навiщо ж сприймати все так прямолiнiйно?

Вiн кидав у море камiнцi i не помiчав ii вдячноi усмiшки.

Думав про свое.

* * *

На журнальному столику вона виявила грудневу газету. Переглянула – i, вражена, ледь не сiла на черепаху.

Газета «Вечiрне мiсто», знайома до останнього рядочка, спокiйна щоденна газета, здалась iй розгорнутим висновком судово-медичноi експертизи.

«Видобуте з колодязя тiло перебувало в четвертiй стадii розкладання i мало на собi слiди…»

«…Новi жертви.

Їхнi прикмети: хлопчик близько десяти рокiв з ознаками насильницькоi смертi, русявий, був одягнений…»

«Ми не мусимо вiдвертатися. Нi гидливiсть, нi страх, нi байдужiсть… Тi, хто хоч раз переступили визначену законом межу, – усiх спостигне правосуддя… За активноi допомоги… Ти i твiй сусiда – нiхто не мае залишатися осторонь, i тiльки тодi…»

І наостанок:

«Учора в ратушi вiдбулося засiдання мiськоi ради.