Страта

Розглядалися питання фiнансування правоохоронних структур… новi джерела поповнення мiськоi скарбницi… затверджений законопроект, згiдно з яким буде налагоджено цiльове перемiщення засуджених – пiдприемствам i органiзацiям для вiдповiдних цiлей, у тому числi… розширенi мотивацiйнi списки для передачi засуджених до смертноi кари у користування громадянам з гемоглобiновою залежнiстю… за умови дотримання… розгляду в кожному окремому випадку».

Ірена вiдклала газету. Взяла знову, подивилася на число, вивчила склад редколегii, прочитала адресу редакцii та друкарнi, якiсь технiчнi данi…

Якщо модель носить на собi вiдбиток особистостi моделятора, то що ж тодi трапилося з Анджеем в останнi перед експериментом мiсяцi?…

Вона спохопилася.

Глянула на годинник – скоро стемнiе. Моделятор не з’явився, ii мiсiя на межi провалу, i все дужче болить голова…

Задзявкав у дворi Сенсей. Не загавкав – саме задзявкав, як пещена болонка…

До речi, невже змiнений характер песика – теж вiдбиток неясних бажань ii колишнього чоловiка?

Посеред двору сусiдський Валько намагався вiдiбрати у Сенсея палицю.

Песик мотав головою, Валько азартно сопiв; секунда – i палиця полетiла далеко в кущi, а за нею з дзявканням погнався вдоволений колишнiй (чи майбутнiй?) вовкодав…

Побачивши Ірену, Валько знiяковiв. Засунув руки в кишенi, почав колупати землю носком кросiвки.

– Валько… – сказала вона якомога спокiйнiше. – Скажи, будь ласка… Ви газети отримуете?

Хлопець кивнув.

– А ти не мiг би… принести менi ненадовго який-небудь останнiй номер? Я тiльки подивлюся…

Сенсей у кущах орудував палицею, як бульдозер ковшем.

– Я почекаю, – сказала Ірена м’яко. – Пограюся поки… з собакою. Гаразд?

Валько метнувся за хвiртку. Хвилин п’ять Ірена сумнiвалась: чи вiн повернеться – але одночасно з вереском Вальковоi сестри i звуком розбитоi пляшки iз сусiдського двору вискочила маленька метка тiнь.

Вечорiло. Ірена насилу розбирала текст; газета була спортивна, але всю останню сторiнку займали повiдомлення в щiльних рамочках: вироки, вироки, вироки…

– Дякую, Валечку, – сказала Ірена якимось не своiм, а противно-солодким голосом.

 – А скажи – ти в школу ходиш?

Валько кивнув.

– А Сенсея, коли мене не було, хто годував?

Валько соромливо всмiхнувся.

– Ти?

Кивок.

– А хто в моему будинку був, – ти не бачив? Тiтка? Чи дядько?

Хлопчак спохмурнiв. Взявся колупати землю кросiвкою, провiв у пилюцi перед собою нерiвну лiнiю.