Візит до Імператора

– А якби не оновили? – мати нервувала, бо ii не слухали. – Чому нам не довiряють? Ми провадимо для них енергоемне i шкiдливе виробництво! Ми – колонiя, так було i е, але чому не дозволити нам самим управляти своiми виробничими лiнiями?

– Тому що лiнii – власнiсть Імперii, – сказав батько.

– Зрозумiло! Ми працюемо кожен день, отруюемо повiтря своеi планети, щоб зробити для «Метрополii» отi божевiльнi агрегати! Ми ходимо по струнцi, звiтуемо про кожне сказане слово… Вони доять нас, вигрiбають нашi надра, п’ють нашу воду, забирають кращих людей… А у цих наших баранiв немае нi на грiш гiдностi! Я вже не кажу про патрiотизм! Бiжать на «Метрополiю», задерши хвости, i щасливi, що iх узяли!

– «Метрополiя» доставляе нам технологii, – тихо сказав батько.

 – Утiм, ти сама знаеш.

Мати опустила голову.

– Знаю. Нас годують з руки. А якщо ми не будемо слухнянi i ласкавi, нам вiдключать iмперськi блага, щоб ми переконалися, як нудно жити без iжi…

Артем мовчав.

Пiвгодини тому вiн додивився кiно – випадковий фiльм з нового iмперського зiбрання. Фiльм був, як удар ломакою по макiвцi, вiн збивав з нiг давньою, глибинною, майже тваринною силою – при тому, що кiно було «з iсторii» i дiя вiдбувалася серед молодих учених на Землi.

Імперськi фiльми, тексти, розважальнi та пiзнавальнi видовища, хлинули з орбiти, на деякий час паралiзувавши роботу i навчання. Все, що було створено в «Метрополii» за двадцять рокiв – картини, одяг, музика, о5брази, смаки, танцi, запахи, iдеi, анекдоти, – дiсталося народовi Варти безоплатно, без обмежень.

І тут же все, що було написано, придумано, складено i знято на Вартi за останнi двадцять рокiв, померкло i загубилося. Двадцять рокiв тут намагалися дотягтися до iмперського рiвня – копiювали вiдоме i намагалися знайти свiй шлях. І майже скопiювали, i майже знайшли – i все разом знецiнилось подарунками «Метрополii», як линялий плюш у порiвняннi зi шкурою живого леопарда.

А ще вечiрки, фестивалi, спортивнi змагання та вiдкритi лекцii для бажаючих – на будь-якi теми, в живому виконаннi фахiвцiв. Посланцi висаджувалися кожен день, стрибали на Варту зi своiх човникiв – пiдданi Його Імператорськоi Величностi, вони були на пiвголови вище мiсцевих i видiлялися в натовпi, навiть якщо мовчали.

– Коли вже все закiнчиться? – з тугою сказала мати.