Вічник

Вiчник

Мирослав Дочинець

Це – сповiдь великоi душi, документ мудрого серця. Це не просто опис винятковоi долi незвичайноi людини. Це – подарунок долi для того, хто запитуе себе: «Хто я, звiдки я, для чого я? І куди я йду?» Це письмо допоможе вiднайти себе й укрiпить у великому Переходi з нiчого у щось.

Мирослав Дочинець

Вiчник

Сповiдь на перевалi духу

Ми приходимо в свiт,

Стиснувши руки в кулак,

Нiби хочемо сказати – все мое!

Ми покидаемо свiт з вiдкритими долонями —

Нiчого я не взяв,

Нiчого менi не потрiбно!

Весь я ваш, боги!

    Гiмн Сократа

Свiт ловив мене, але не впiймав.

    Григорiй Сковорода

Я – подих у Божому небi. Я – лист у Божому лiсi.

    Халiл Жибран

Зачин

Якби я так годен, як не годен, я б написав вербовим прутиком свою книгу на плесi води i втiшно спостерiг би, як птахи з високости зчитують ii i як слова, спiткнувшись об камiння рiки, пiдносяться в небо, а вiдтак спадають на землю мiсячною росою.

Бо слово написане не вичахае, не обертаеться в земний тлiн, як тi, що виводять його. Слово, зачате пером i заплiднене мислю, несе свою службу довiку.

Якби я мав золоте стило хисту, я б радо мережив папiр. А так – пiднiмаю перо, змайстроване зi староi гуцульськоi дримби, яку пiд Говерлою подарував менi веселий ватаг, котрому я повернув зiр. Се перо я вигострив на гранiтнiй плитi, змочуючи в квасний потiк, – i зараз воно тьмаво блищить до мого ока i справно порипуе в такт моiй потузi.

Неначе само шепче-зчитуе те, що виводить моею рукою. Ми розумiемося. Слово йде за пером, наче за плугом.

Наладив я й чорнило з терпкоi калини й бузини тим спiхом, як чинила мамка, готуючи менi школярську виправу. Коли поженити цi ягоди товкачиком у ялiвцевому горнятку, пуститься синька, що скрiпиться бродiнням i лягатиме на папiр винною барвою.

А папiр чекае мене давно. Ще як замолоду вандрував я полонинами i крем’янистим шкаллям, то в Арпадових загатах напав на бетоновий дикунок.

Двi людськi костомахи там лежали i зброя, до якоi я не дiткнувся. А ранець доброго шкiряного шитва прибрав я собi. І в тому ранцi в провощенiй цератi був пак паперу. Аркушi кiстяноi бiлости холодили пальцi i на доторк пестилися, як молоде тiло, шовковою пористiстю. На зшитку прочитав я по-нiмецьки, що папiр справлено з рисовоi соломи. Сей папiр i зараз менi так клично пахне.