Завдання Героїв

Його спопеляючий погляд змусив Торового батька вiдвернутися.

Солдат знов звернувся до Тора.

“Вiдповiдай!” – крикнув вiн.

Тор глитнув, йому вiдiбрало мову. Вiн уявляв це собi зовсiм не так.

“Образити Срiбло – це образити самого Короля”, – промукав Тор, повторюючи ранiше вивченi слова.

“Так”, – вiдповiв солдат. – “А це означае, що я можу призначити тобi сорок ударiв батогом”.

“Я не хотiв вас образити, сер”, – сказав Тор. – “Я лише хочу, щоб мене обрали. Будь ласка. Я мрiяв про це усе свое життя. Будь ласка.

Дозвольте менi приеднатися до вас”.

Солдат подивився на нього, i його обличчя пом’якшало. Пiсля паузи вiн похитав головою.

“Хлопче, ти ще молодий. В тебе велике серце. Але ти не готовий. Приходь до нас, коли виростеш”.

З цими словами вiн розвернувся та поспiшив до свого коня, лише ковзнувши поглядом по iнших хлопцях.

Пригнiчений Тор дивився як колона вiд’iжджае – так само швидко, як i приiхала.

Останне, що побачив Тор – це своiх братiв, якi сидiли в останнiй каретi та дивились на нього зневажливо та насмiшливо.

На його очах вони вiд’iжджали до кращого життя.

Тору здавалося, що вiн зараз помре.

Ажiотаж довкола нього згасав, i селяни почали розходитися по домiвках.

“Ти хоч розумiеш, яку дурницю ти утнув?” – гаркнув батько, схопивши Тора за плечi. – “Ти розумiеш, що мiг звести нанiвець шанси твоiх братiв?”

Тор рiзко скинув батькову руку. Батько вiдступив i вiдважив йому ляпаса.

Тор вiдчув опiк удару та розлючено подивився на батька. Вперше в життi йому захотiлось вiдповiсти батьковi ударом на удар.

Але вiн стримався.

“Іди приведи назад мою отару. Негайно! А коли повернешся, не чекай, що я дам тобi iсти. Сьогоднi ти не iстимеш. І добре подумай над тим, що ти зробив”.

“Можливо, я взагалi не повернусь!” – прокричав Тор, тiкаючи з дому у напрямку пагорбiв.

“Тор!” – покликав його батько. Кiлька селян, якi ще не розiйшлися, стояли на дорозi та спостерiгали за цим дiйством.

Тор бiг з усiх сил, намагаючись вiдбiгти вiд цього мiсця якомога далi.

Вiн навiть не помiчав, що плаче, але сльози заливали його лице. Мрiя його життя була зруйнована.

Роздiл другий

Тор декiлька годин бродив помiж пагорбiв, аж поки не присiв, схрестивши руки на ногах, вдивляючись у горизонт. Вiн бачив, що карети зникли, але хмари пилу ще довго продовжували висiти у повiтрi.

Вони бiльше не приiдуть. Тепер вiн був приречений залишитись у цьому селi на роки, очiкуючи на iнший шанс, якщо вiн взагалi коли-небудь трапиться.