Завдання Героїв

Усе, що залишилось – це були три шрами вiд пазурiв, але вони були закритi i виглядали, наче iм вже кiлька днiв. Кровi бiльше не було.

Тор з подивом подивився на Аргона.

“Як ви це зробили?” – спитав вiн.

Аргон посмiхнувся.

“Це не я. Це ти. Я просто направив твою силу”.

“Але в мене немае сили лiкувати”, – заперечив збитий з пантелику Тор.

“Справдi?” – здивувався Аргон.

“Я не розумiю. Я не бачу тут жодного сенсу”, – ще з бiльшим нетерпiнням сказав Тор. – “Будь ласка, скажiть менi”.

Аргон вiдвiв погляд.

“Деякi речi ти зрозумiеш з часом”.

Тор про щось думав.

“Чи означае це, що я зможу увiйти до Королiвського Легiону?” – захоплено спитав вiн. – “Звiсно, якщо я можу вбити Сиболда, я можу виступати на рiвних з iншими хлопцями”.

“Звiсно, ти можеш”, – вiдповiв той.

“Але вони обрали моiх братiв, а не мене”.

“Твоi брати не змогли б убити цього звiра”.

Тор задумливо дивився.

“Але вони вже вiдмовили менi. Як я можу приеднатись до них?”

“З яких це пiр воiну потрiбне запрошення?” – здивувався Аргон.

Цi слова запали Тору в душу. Вiн вiдчув тепло у своему тiлi.

“Ви маете на увазi, що я можу просто прийти, без запрошення?”

Аргон посмiхнувся.

“Ти твориш свою долю. Не iншi”.

Тор моргнув, i вже за мить Аргон щез. Знов.

Тор озирнувся, але слiдiв друiда нiде не було видно.

“Ось тут!” – пролунав голос.

Тор розвернувся та побачив перед собою величезний валун. Йому здалося, що голос лунав з нього, i вiн негайно туди пiднявся.

Вiн видряпався на вершину, але не побачив жодних ознак Аргона.

Мiж тим, з цiеi точки вiн мав можливiсть бачити понад деревами Темного Лiсу. Вiн бачив, де закiнчуеться Темний Лiс. Вiн побачив як сiдае друге темно-зелене сонце, а, крiм того, дорогу, що вела до Королiвського Двору.

“Ти можеш пiти цiею дорогою”, – пролунав голос. – “Якщо наважишся”.

Тор повернувся, але знов нiкого не побачив. Це був лише голос, луна. Але вiн знав, що Аргон був десь тут, пiдштовхуючи його.

Наступноi митi, не вагаючись, Тор зiскочив зi скелi i направився крiзь лiс до далекоi дороги.

Вiн спiшив назустрiч своiй долi.

Роздiл третiй

Король МакГiл – дебелий, груди колесом, з надзвичайно густою сивою бородою i широким зморшкуватим лобом, що бачив дуже багато битв – стояв на верхнiй баштi свого замку. За ним стояла Королева, i вони разом дивилися на приготування до святкувань.