Завдання Героїв

Але вiн знав, що так не буде. Це було прокляття, але одночасно i влада, i легенда. Сильнiша навiть за армiю.

Дивлячись на меч у тисячний раз, МакГiл вкотре задавався питанням, хто ж це буде. Хто з його роду зможе опанувати його? Споглядаючи меч, вiн думав над своiм завданням назвати спадкоемця, який буде обраний долею пiдняти його.

“Його лезо важке”, – пролунав голос.

МакГiл розвернувся, здивований, що мае кампанiю у цiй маленькiй кiмнатi.

Там, у дверях, стояв Аргон. МакГiл впiзнав його голос ще до того, як побачив його.

“Ти спiзнився”, – сказав МакГiл.

“Твое вiдчуття часу не вiдноситься до мене”, – вiдповiв Аргон.

МакГiл розвернувся до меча.

“Ти коли-небудь думав, що я зможу його пiдняти?” – задумливо спитав вiн. – “У день, коли я став Королем?”

“Нi”, – категорично вiдповiв Аргон.

МакГiл повернувся i втупився у нього.

“Ти знав, що я не зможу. Ти бачив це, чи не так?”

“Так”.

МакГiл мiркував.

“Мене лякае, коли ти вiдповiдаеш прямо. Це не схоже на тебе”.

Аргон стояв мовчки, i МакГiл зрозумiв, що вiн бiльше не зронить i слова.

“Сьогоднi я назву свого наступника”, – сказав МакГiл. – “Менi здаеться, що непотрiбно називати спадкоемця у цей день. Це забирае радiсть короля вiд весiлля його дитини”.

“Можливо, радiсть мае бути стриманою”.

“Але менi залишилось царювати ще стiльки рокiв”, – виправдовувався МакГiл.

“Можливо, не так багато, як ти думаеш”, – вiдповiв Аргон.

МакГiл примружився, розмiрковуючи. Що вiн хотiв сказати?

Але Аргон не додав нi слова.

“Шiсть дiтей. Кого менi обрати?” – поцiкавився МакГiл.

“Навiщо питати мене. Ти вже зробив свiй вибiр”.

МакГiл подивився на нього. “Ти багато бачиш. Так, це правда. Але менi цiкава твоя думка”.

“Я думаю, ти зробив мудрий вибiр”, – вiдповiв Аргон. – “Але пам’ятай: король не може правити з могили. Незалежно вiд того, кого обрав ти, доля завжди робить свiй вибiр сама”.

“Чи житиму я, Аргоне?” – серйозно спитав МакГiл. Це питання турбувало його з тих пiр, як вiн прокинувся попередньоi ночi серед нiчного кошмару.

“Минулоi ночi менi снилася ворона”, – додав вiн. – “Вона прилетiла i вкрала мою корону. Тодi iнша схопила мене i потягла геть. Коли вона несла мене, я бачив пiд собою свое королiвство. Воно стало чорне. Безплiдне. Пусте”.

Вiн пiдняв очi до Аргона. Його очi були мокрi.