Завдання Героїв

Це була цiла армiя людей, якi рухались в одному напрямку.

Тор почувався щасливим. Нiколи до цього вiн не бачив таку велику кiлькiсть людей, краму, так багато подiй. Все свое життя вiн провiв у крихiтному селi, тепер же вiн знаходився у вирi подiй, поглинутий людом.

Вiн почув гучний шум, брязкiт ланцюгiв, удар великого шматка дерева, настiльки сильний, що земля здригнулась. Через кiлька секунд роздався iнший звук – стукiт кiнських копит по дереву. Тор поглянув вниз та зрозумiв, що вони перетинали мiст, пiд яким проходив рiв з водою.

Це був розвiдний мiст.

Тор висунув голову i побачив величезнi кам’янi стовпи та зубчастi залiзнi ворота. Вони проiздили крiзь Королiвськi Ворота.

То були найбiльшi ворота, якi вiн коли-небудь бачив. Вiн поглянув вгору на шипи i злякався, що якщо брама впаде, то розрiже його навпiл. Вiн помiтив чотирьох стражiв Королiвського Срiбла, що охороняли вхiд, i його серце забилось швидше.

Вони проiхали крiзь довгий кам’яний тунель, пiсля чого перед ним знов вiдкрилось небо.

Тепер вiн знаходився на Королiвському Дворi.

Тор не мiг повiрити власним очам. Тут було ще жвавiше; здавалось, тут одночасно хаотично рухались тисячi людей. Скрiзь були великi дiлянки з iдеально пiдстриженою травою i квiтники. Уздовж широкоi дороги розташувалися кiоски та кам’янi споруди. І посеред всього цього люди Короля – солдати, вбранi в лати. Тор зробив це.

Вiд хвилювання вiн мимоволi пiдвiвся, i саме в цей момент пiдвода зупинилась, вiдкинувши його назад до соломи. Вiн не встиг пiднятись, як почув звук клямки, яку вiдмикають.

Тор побачив сердитого лисуватого старого чоловiка, вбраного у дрантя. Вiн потягнувся до хлопця кiстлявими руками i, схопивши за щиколотки, витягнув з пiдводи.

Тор випав i приземлився на брудну дорогу, пiднявши куряву пилу. Довкола нього залунав смiх.

“Ще раз ти залiзеш у мiй вiз, хлопче, тебе закують в кайдани! Тобi пощастило, що я не покликав солдат Срiбла!”

Чоловiк вiдвернувся та плюнув, пiсля чого поспiшив до пiдводи, та вдарив коней батогом.

Тору стало соромно. Зiбравшись з думками, вiн повiльно пiднявся на ноги. Хлопець оглянувся довкола, двое перехожих кепкували з нього, i вiн презирливо посмiхнувся у вiдповiдь, змусивши iх вiдвернутись. Вiн струсив бруд з одягу i потер руки, його гордiсть була вражена, але не тiло.

Настрiй повернувся до Тора, коли вiн озирнувся i збагнув, що щасливий хоча б з того, що дiстався так далеко. Зараз, звiльнившись з пiдводи, вiн змiг, врештi-решт, роздивитись двiр.