Шляхами і стежками життя

Молитва, праця, вiдпочинок, iжа, сон – все iде вiчно незмiнною чергою, день як день, мiсяць що мiсяць, рiк що рiк… На власну iнiцiативу, власне бажання – мiсця нема. Людина там живе пiд вiчним доглядом. Тепер Естрельiтi здавалось, що в свiтi не iснуе жодних меж. Навколо лише безмежний простiр, не обмежена нiчим свобода… найкраща, найлiпша рiч на свiтi!

Природа, яка оточувала Естрельiту, не мала в собi так званоi «романтичноi краси». Зi всiх сторiн простиралась лиш безкрая далечiнь – простори океану та пасовиськ…

Хто не жив коло моря, не може собi уявити безперестанну мiнливiсть барв.

Нiколи не бувають вони однаковi двiчi. На все життя вiднесла Естрельiта з caserio de la Soledad цю любов до барв та до просторiв. І потiм, коли побачила лiси, нiколи не могла зрозумiти iхню красу. В лiсi було iй завжди немовби тiсно. Щось давило i гнiтило ii в лiсi. У дiвчини було лише одно бажання: лишитись тут назавжди…

Не нудились також i дон Лоренсо з Інес. Були молодi, щасливi. І раптом побачили щось нове, щось, про що ранiш нiколи не думали: працю! Звичайну фiзичну працю, яку роблять руками, яка заповнювала цiлi днi, мiсяцi i знов вiдновлялась i повторювалась, як вiдновлюються i повторюються пори року.

Господарство на хуторi не було занедбано тому, що господар там не жив. Навпаки, люде якi нiколи цього господаря не бачили, звикли ставитись до господарства як до своеi власностi. І дбали про неi, бо вона годувала iх.

Коли Інес i Лоренсо запали до цього працьовитого гуртка, було iм нiяково лише дивитись на чужу працю.

Схотiлось i самим прикласти своi молодi сили, здiбности, знання, щоб зробити цю працю зручнiшою, удосконалити, облегчити ii.

Ввечерi, по обiдi[283 - В Еспанii обiдають звичайно ввечерi – коло восьмоi години (Н. К.).], коли зi столу було прибрано, дехто iшов спати, iншi ж лишались ще трохи посидiти, поговорити про бiжнi рiчi. Дехто з жiноцтва брався за веретено. І Естрельiта з Інес також навчились прясти. Була це нова радiсть: слухати пiд дзюрчання веретен сiльських пiсень або оповiдань, старих легенд, переказiв iсторичних подiй, як збереглись вони в народнiй пам’ятi.

У Естрельiти вистачило часу навчитись iздити на конi та плавати. Одного разу навiть це купання в океанi мало не скiнчилось для неi трагiчно. Був великий вiтер. І дiвчину попереджали, що iти купатись небезпечно. Але вона не послухала доброi ради. Здавалось, що мусить бути так гарно «погойдатись» на хвилях.