Шляхами і стежками життя

Пiсля поразки революцiйних виступiв уряд Росii жорстоко розправився з ii учасниками: сотнi полякiв страчено, тисячi – вiдправили до Сибiру або армii, конфiскувавши iхне майно.], Адама Дунiн-Борковського, – цього я нiколи не укривала й не вирiкалась та вирiкатись не буду.

Але з дитячих лiт батько був вихований у Францii, власне, у Парижi. Там же ж студiював на унiверситетi – був природник, власне, ентомолог. І можливо, що мiг би стати визначним вченим, коли б не мав досить грошей, якi йому давали можливiсть жити, як йому заманеться, та виконувати далекi подорожi, що перешкоджали йому працювати вперто i систематично.

Пiд час своiх студiй батько зазнайомився, як молодий ще студент, зi славним французьким астрономом Камiлем Фламарiоном[60 - Фламмарiон Нiкола Камiль (1842–1925) – вiдомий французький астроном i письменник, засновник Французького астрономiчного товариства.]. Приятельство це тривало аж до самоi батьковоi смертi.

З матiр’ю моею, Марiею Кларою де Кастро Ляцерда i Медiнацелi Фернандес де Кордова i Фiгероа, батько зазнайомився в Бiарiцi[61 - Бiаррiц (Бiяррiц) – мiсто на пiвденному заходi Францii.

].

Одружившись з нею, переселився до Еспанii, де й жив до мого народження, яке було причиною смертi моеi матерi. Овдовiвши, батько не схотiв лишитись в Еспанii. Причин на те було кiлька. Першою був великий сум, що огорнув батька по смертi матерi. Не хотiв бачити мене – бо я була «причиною» смертi матерi. Був розчарований, що народилася донька, а не син, продовжуватель старого роду.

Не останньою з причин було також те, що мати моя була вельми багата – багатша за батька. Отже, батькова гордощ обурювалась при думцi, що про нього могли б подумати, що вiн, «вбогий польський емiгрант», лишився як «управитель маетками дружини до повнолiття доньки». І батько подався у подорожi по Індii, Цейлону, Африцi, лишивши мене в Eспанii, де опiкуном моiм став вуйко Еугенiо, спочатку старшина королiвськоi гвардii, а потiм – католицький священник.

На моi хрестини приiхала бабуня, Теофiла Дунiн-Борковська з роду Довмонтович[62 - Довмонтовичi (Домонтовичi) – давнiй украiнський шляхетський рiд.

Один iз його перших представникiв – Іван Михайлович Домонтович (1612–1683) – городовий сотник Слабинськоi сотнi Чернiгiвського полку, у 1669–1681 рр. – запорiзький вiйськовий генеральний суддя. Можливо, прiзвище походить вiд князя Довмонта (1266–1299), який правив у Псковi.], старого литовського роду. Це була батькова мати.