Шляхами і стежками життя

]-баскiйки[118 - Тобто походженням з баскських земель в Пiвнiчнiй Іспанii та Пiвденно-Захiднiй Францii.], яка, повернувши з Мадрiда, дiлилась мадрiдськими вражiннями зi своiм сповiдником вiд Сан-Педро де Карденья[119 - Сан Педроде Карденья – стародавнiй монастир поблизу однойменного селища на пiвденний захiд вiд Бургоса.]. Тодi саме Кларiта приправлялась до свого першого причастя…

Як давно – i як недавно! – це було!..

Вiд згадки на дитинство на душi прояснiло, стало раптом тепло i тихо на серцi.

Здаеться, що аж нiч злагоднiла i повiяло весняним подихом… Минули днi лукавих мадрiдських вiтрiв, що то «свiчки не згасять, але людину вб’ють».

То ж завтра – Зелений четвер[120 - Зелений четвер – католицька назва четверга напередоднi Великодня (у православнiй традицii – Чистий четвер).]! – пропливло думкою. І втопились у тихих акордах арфи згуки, бризнули свiжою росою з бiчноi вулички. I un perillo[121 - Perillo – песик. Дрiбна монета. На еспанських монетах зображення льва. Люд звичайно називае його жартом «песиком».

На дрiбнi монети кажуть: «perro chico» – маленький песик, на великi – «perro gordo» – товстий пес (Н. К.). Un perillo (iспан.) – одна монетка.]! I por amor de Pios[122 - Por amor de Pios (iспан.) – за любов до Пiо.]! – озвався старечий голос, вловивши згук Еугенiових крокiв. Струнка дiвоча постать, схилена у нiг слiпого арфiста, пiдвелась й простягла до молодого старшини немов з бронзи вiдлиту руку.

– Благослови мене, падре, ранiш як вiд’iдеш далеко-далеко!

Твердо вимовлена хота[123 - Хота (J) – одинадцята лiтера еспанськоi абетки.

Вимовляеться як украiнське «х» (Н. К.).] спiвала вiолончеловою струною в голосi дiвчини. Сумнiву не могло бути: говорила циганка[124 - Цигани вимовляють ii твердо. По вимовi хоти враз можна пiзнати, говорить еспанець чи циган (Н. К.).].

Еугенiо оглянув дiвчину. Все той же «символ Мадрiда»: молода i миловида.

У тьмяному освiтленню лампади перед Христовими муками обличчя циганки закреслювалось блискучим трикутником низького чола, мiж двома «крилами» роздiленого продiлом й зчесаного на вуха волосся.

Блиснули iскри довгих скляних сережок. Була це зряча поводаторка слiпого арфiста.

– Тут немае священника, ninа[125 - Nina – дiвчина, дiвчатко, дитина. Цим словом часто називають i дорослу дiвчину (Н. К.).], – озвався Еугенiо.

Але гiтанiта[126 - Гiтана – циганка. Гiтанiта, гiтанiлья – здрiбнiла форма: циганочка (Н. К.).] притакнула головою.