Шляхами і стежками життя

– Бачу на тобi священичу одежу! – вказала пальцем на молодого старшину. – Швидко одягнеш ii! Поiдеш далеко… Благослови ж Марiкiту! Знаеш-бо: перше благословення священиче приносить щастя!.. Дай ж менi цю милостиню.

– Най тебе Бог благословить! – поважно промовив Еугенiо. І простяг циганцi монету. Але гiтанiлья лише поцiлувала руку, що подавала iй дар. Грошей не взяла.

Еугенiо раптом вiдчув смертельну втому. Вертавсь додому, не помiчаючи нi вулицi, нi часу. Нiби дрiмав.

– Так, мабуть, сплять у походi, iдучи… – мляво ворохнулась згадка колись читаного…

Не мiг цiлком струсити з себе цього стану ще й ранком, прокинувшись вiд мiцного, хоч i короткого сну.

Млявiсть розвiялась, лише коли дзвони урочистим хоралом вiддзвонили на «Gloria»[127 - «Gloria» – хвалебний християнський спiв, що входить до складу меси Церков захiдного обряду. У Великий четвер «Gloria» спiвають у супроводi органу i дзвонiв, пiсля чого музичнi iнструменти й дзвони не використовують до Великоднiх богослужiнь (зокрема до згаданоi авторкою Бiлоi (тобто Великодньоi) суботи). ] i замовкли аж до Бiлоi суботи, а вулицями озвались калатала[128 - Калатала (калатало) – дерев’яний пристрiй для утворення звукiв. У церковнiй традицii використовують у четвер та п’ятницю перед Великоднем, оскiльки в цi днi дзвони мовчать.].

Здавалось: то мертвi встали з гробiв й б’ють у позбавленi тiла груди кiстяками рук. Свiдчать проти живих, що не дотримують нiде i нiколи великоi заповiдi: «Любити один одного!».

У Зелений четвер Еугенiо мав нести почесну варту у королiвському палацi, у каплицi архангела Михаiла.

У зловiсному мовчанню вiдбулась церемонiя «руйновання вiвтарiв»[129 - «Руйнування вiвтарiв» – iдеться про церемонiю «оголення вiвтаря», яку здiйснюють у католицькiй церквi пiсля лiтургii Великого Четверга. З вiвтаря знiмають скатертину (убрус), що символiзуе самотнiсть Ісуса перед розп’яттям та нагадуе вiрянам про факт його роздягання перед стратою.

] пiсля закiнчення служби Божоi.

Духовенство увiйшло без спiву й без свiтла, i рука священника зiрвала з вiвтаря покрови на знак жалоби i смутку. Свiчники, падаючи, глухо стукнули об мармур престолу, покритого скрученим у безладi убрусом.

Тодi за хрестом на високому держалнi, як вiйсько за прапором, вийшов з каплицi хор, а за ним ченцi рiзних орденiв (чинiв) й рiзних барв й попрямували до салi колюмн.