Шляхами і стежками життя

По смертi дружини вважав для себе за понижуюче лишитись «управителем маетком» померлоi до повнолiття доньки. Здавалося йому, що гордi еспанськi гранди дивитимуться на нього, як на «вбогого емiгранта»: поляка, який користае з багатства дружини.

Коли очiкували народження дитини, бабуня Теофiла приiхала до Еспанii на хрестини. Але хрестини вiдбулись сумнi i разом з похороном матерi.

Коли бабуня бiдувала над тим, хто виховуватиме сирiтку, граф Адрiан гостро вiдсiк:

– В кожному разi не я, бо це дiло жiноче. Якби ще це був син! Але – дiвчина? Вона не може анi продовжувати мiй рiд.

Вийде замiж, змiнить прiзвище й буде чужа… Чужа мойому роду, чужа менi… Вона вже й нинi менi чужа!

Еугенiо згадуе всю цю сцену.

Згадуе, як гостро згучали цi слова… слова батька. Вступився за свою небiжку i хрещеницю.

– Коли Карменсiта вам чужа, пане швагре, – озвався Еугенiо, називаючи свою хрещеницю одним з ii наймень, найбiльш популярним в Еспанii, але граф Адрiан спинив його, злiсно знизуючи плечима:

– Карменсiта! Кармен Дунiн-Борковська! – промовив роздiльно й iронiчно.

 – Який нонсенс! Чи не вiдчуете цього, пане швагре? Не вiдчуете дисгармонii цього наймення в зв’язку з прiзвищем? Графиня Дунiн-Борковська мала б називатися Ядвiга, Станiслава… чи Янiна! Але не Кармен i не Естрелля!

Еугенiо цiлком вже розсердився.

– Але ж ви знали, якi наймення мала дiстати при хрещенню ваша донька! Ви згодились. Зрештою, то була воля вашоi дружини, Кларiти, яку ви любили.

Граф Адрiан стукнув ногою об пiдлогу, забiгав по кiмнатi й нарештi впав на стiлець, стискуючи голову руками.

– Не нагадуйте! Бодай би та дитина нiколи не народилась!.. Нi, нi! Нiколи не буде вона менi близькою, не хочу ii знати, не хочу ii бачити!

– Так дозвольте вам нагадати iншу рiч, – Еугенiо намагався говорити якнайспокiйнiше. – Кармен, – висловив це наймення з притиском, – народилась в Еспанii, вiд матерi-еспанки. Вона еспанськоi кровi. А у нас iснуе закон i давньою традицiею освячений звичай, що дитина носить також прiзвище матерi, так як i прiзвище батька.

Тож, коли вас так болiсно вражае «дисгармонiя» наймення i прiзвища, проголошую як голова нашого роду, що ми, де Кастро Ляцерда i Медiнацелi Фернандес де Кордова i Фiгероа, приймаемо дитину до нашого роду. Ваше прiзвище буде лише на другому мiсцi, щоб було ясно, що дитина мае також i законного батька. Крiм того, ви – французький громадянин. Член нашого роду, який носить наше наймення, не може мати цього громадянства.