Шляхами і стежками життя

Занадто живi в пам’ятi нашого народу згадки на те, що чинили французи за Наполеона року 1808[157 - Тут згадуються так званi Пiренейськi вiйни Наполеона з союзом Іспанii, Португалii та Англii на початку XIX ст. (iнодi вживаються й iншi назви: вiйна за незалежнiсть Іспанii; Іспанська революцiя 1808–1814 рр.).] у нашiй землi. Завтра вiд’iду до Мадрiда i упорядкую всi цi справи. Кармен буде еспанкою, як ми всi. І, повторюю, вона носитиме наше iм’я, ваше ж прiзвище, чуже нам, буде зазначено тiльки в офiцiальних документах, по титулах i прiзвищах материнського роду…

– Але ж ви нiчого не мали проти, – озвався граф Адрiан, – коли ваша сестра виходила замiж за емiгранта-чужинця…

– Сестра була повнолiтня, поступила, як визнавала за вгiдне! – знизав плечима Еугенiо.

 – З виходом замiж також вона перестала носити наше прiзвище! Зрештою, ми припускали, що, мешкаючи в Еспанii, в оточеннi нашоi родини, ви, пане швагре… не маючи упередження до чужого громадянства…

– Стану еспанцем? – вискочив з мiсця Адрiан.

 – Це, пане швагре, – нi, нiколи! Бо ж як поляк я мiг стати французьким горожанином. Нашi батьки воювали з Наполеоном, який для нас, полякiв, не мае бути ворогом, бо воював, щоб повернути нам самостiйнiсть, свободу…

– Але ж не повернув вам ii!

Адрiан розклав руки:

– Проти долi тяжко воювати! Але вiн би це вчинив, хотiв це вчинити! Та й Наполеон III[158 - Наполеон III Бонапарт (1808–1873) – останнiй французький iмператор, президент Французькоi республiки, племiнник Наполеона I.

] приймав наших землякiв як приятелiв, не робив рiжницi мiж ними i французами! Але Еспанiя? Що зробила Еспанiя для полякiв? Можна приняти громадянство народу, який був нашим приятелем в тяжкi для нас часи. Але ганебно змiнити громадянство задля коханоi жiнки тому, що з нею одружився.

Розмова ставала гострою. Еугенiо почував, що ще слово – i вiн не опануе над собою. На щастя, панi Теофiла дала iнший напрям дискусii.

– Але дитина, – почала вона, шукаючи переконуючих слiв, – занадто маленька… вона не може обiйтися без жiночоi опiки…

Еугенiо ухопився за цю думку.

– Маете правду, донье Теофiле, – притакнув вiн. – Тож пропоную вам лишитись милою гостею в нашiй оселi. Вважайте наш дiм за свiй власний, – вклонився вiн з пошаною старiй графинi.

Таж панi Теофiла мала тисячу причин, аби повернула до свого краю. Нi. Вона не могла лишити без свого особистого догляду свого господарства, дарма що мала управителiв, яким довiряла.