Шляхами і стежками життя

А вiкном заглядала зелена лука, гаптована блакиттю незабудьок, бо була це «заливна лука», яка iшла аж до потоку.

Коли баба Северина по-перше випускала на двiр своiх потяток, вiдбувалась цiла мiстерiя. Ранком того дня Северину возили «нетачанкою»[184 - Нетачанка (пол. najtyczanka) – дiалектна назва тачанки.] до мiстечка, до церкви. Повертала баба урочиста й посвятна, з двома просфорами. Половину одноi давала Естрельiтi, довго хрестила дитину, гладила по голiвцi й шепотiла про «душечку», яка б «мала зглянутись на сирiтську долю».

Другу половину просфори баба iла сама. Їла не так, як хлiб iдять, але нiби обряд виконувала, пильнуючи, щоб не впало анi крихiтки. Тодi виймала з мисника велику фiлiжанку з золоченим вухом й пила чай з хлiбом i медом.

Цукру баба Северина нiколи не вживала:

– Вiн – грiшний! – була твердо переконана. – Його крiзь собачi костi перепускають!

Дiставала шматок хлiба з медом i Естрельiта. І який же смашний був цей хлiб!

Напившись чаю й прибравши свою фiлiжанку, баба випускала на пiдлогу кухнi своiх потяток зi всiх скринь, кубелець, сит i решет.

А до кошика, в якому уже була накрiшена друга просфора, сипала «свячене на Маковiя» зiлля: полинь, деревiй, китички проса. Темною, заздалегiдь приправленою хусткою зав’язувала собi очi i, ледве пересуваючи ноги, щоб не подушити своiх пташенят, простягнувши наперед себе руки, баба «виводила» з хати потяток, примовляючи:

Як не бачу я вiкон, нi дверей,

Най не бачить ворог моiх курей!

Анi шулика, анi ласиця,

Анi шкiдливий звiр, нi птиця,

Геть вiд нас хвороби, лихо!

Наше мiсце свято, в нашому краю тихо!

Коли всi пташата були на дворi, Северина здiймала з очей пов’язку, махала нею «на чотири вiтри» й заклинала:

…годину погану

Та лиху чарiвницю Морану[185 - Морана (Морена) – мiфiчна богиня смертi та холоду, втiлення диявольських сил.

].

Тодi сипала навхрест «маковiйське зiлля» й крихотки просфори, промовляючи:

Святий Аврам на зiлля орав,

Мати Божа поливала,

Людям на потребу благословляла.

Закiнчувала свiй обряд побажанням курятам, щоб вони «росли здоровi» та щоб було iх «як маку».

Для баби Северини вся природа була жива i посвятна. Борони Боже, щоб хтось при бабi плюнув у вогонь! Тодi вона гасила «сплюгавлену ватру», дочиста вигрiбала увесь жар i закопувала його.