Шляхами і стежками життя

Йому здавалось, що тримае в руцi ясний вогник дитячоi душi, як тримали лiхтарi-lucerna тi, що iшли лабiринтом катакомб…

При вiд’iздi з Рима гурток подорожнiх збiльшився: Еугенiо iхав з ними до Бургоса. Малiй мандрiвницi здавалось, що вона жие у казцi. І, як казкова принцеса, що довго-довго спала зачарованим сном, тiльки тепер прокидаеться, щоб жити справжнiм життям…

Бабунин старий похмурий дiм, баба Северина, Маруся – на все це тепер ледве пам’ятала. Немов все те бачила у снi або чула, як розповiдають про те казку! Все це не було життя правдиве, живе.

Була це казка!.. Дуже сумна казка…

З усмiхом згадувала про недавню аахенську пригоду. І це мусило бути! У казцi завжди е якийсь лихий «orge»[219 - Orge – людожер. Персонаж, який грае ролю у французьких казках (Н. К.).]. І от зустрiнула його, побачила живого «orgа»… Але все це розвiялось, розтануло, живе життя повiяло могутнiм, очищуючим подихом. Тепер починаеться те «справжне», здорове, дiйсне життя: вона вертае до нього!

Мармурове бургоське розп’яття на площi св.

Марii[220 - На Площу святоi Марii (plaza de Santa Mar?a) у Бургосi виходить фасад кафедрального собору Богоматерi – головного храму Кастилii. Його будiвництво розпочалося в 1221 р., а освячення – 1260 р. Однак будiвництво продовжувалося ще понад 200 рокiв i завершилося приблизно в 1567 р. Фасади собору прикрашенi численними скульптурами, серед яких – три рельефнi композицii вiдомого скульптора часiв iспанського Вiдродження Фелiпе Бiгарнi (1475–1543), зокрема i згадане Н. Королевою «Розп’яття» (1503 р.). Однак виготовленi вони не з мармуру, а з бiлого вапняку.] простягало до Естрельiти обiйми, немов жива iстота, що чекала на втрачену вiдсутню й кликала ii, певна, що та вернеться. Прийде, бо мусить прийти!

Нове молоде життя в особах доньi Інес та ii дружини оживило старий родинний дiм. Старий Ізiдро, домосправець, та його жiнка, баскiйка Xосефа, немовби помолодшали. Згадували дитинство Кларiти, Інесiльi та Нiньо, як називали в дитинствi дона Еугенiо.

– Немов вчора це було! От такими пам’ятаемо iх! – показував Ізiдро рукою на метр вiд пiдлоги. І навколо усмiхнених старечих очей збирались дрiбненькi зморшки, на яких блищали сльози зворушення.

– Люде Божi! – витирала й собi очi Хосефа. – Здаеться вчора – вчора! – було все це! І от, в цiй дитинi вернулась до нас Кларiта! – Старенька хапала Естрельiту на руки й цiлувала ii палко, нiжно, як досi нiхто не цiлував сирiтку.