Сон тіні

По вiйнi в дiаспорi були опублiкованi окремi оповiдання Наталени Королевоi та перевидано повiстi «Без корiння» i «Предок», до яких вона внесла чимало поправок. Посмертно також у дiаспорi у рiзних часописах публiкувалися оповiдання, якi переслали туди украiнцi з Чехii, заопiкувавшись архiвом письменницi. Завдяки iм видано було у 1961 роцi в Чикаго iсторичний роман «Quid est Veritas?» («Що е iстина?»), який сягае давньоримських часiв, а головним героем виступае Понтiй Пилат.

Решта творiв письменницi знаходяться у рукописах у Празi та в Киевi.

    Юрiй Винничук

Сон тiнi

І. Святочнi днi

Злетiв до мене з неба Ерос, обгорнений пурпуровим плащем.

– Ізi, танцюристка, – не дочка менi. Але живе тут, – висвiтлила скромно одягнена старша жiнка.

Кощавий раб у гнiдiй ексомiдi й довгих широких лiдiйських штанах, таких дивовижних для мiсцевих людей, спустив з плеча чималий кошик i пересунув на потилицю фрiгiйську вухасту шапочку.

Спадаючи, розпущенi навушники черкнули по його обличчю й поклали темнi тiнi, вiд чого обличчя стало подiбне до черепа мертвяка.

– Ось воно що! То, виходить, дiвча проживае у чужих? Як ми, невiльники.

З-пiд насуплених брiв вiн оглядав постать загорненоi у темний плащ, столлу, старшоi матрони.

Потiм протяг поглядом по чистому подвiр’ю, кучерявiй перголi бiля затишного фонтана, по садовiй огорожi й по гарненькому домику з поверхом i гарною терасою, пiдпертою iонiйськими колонами.

З веранди, заплетеноi виноградною лозою, повною великих рожевих грон, вийшла коротковолоса кучерява дiвчина з оберемком рiзноi одежi.

– Радуйся, Афро! – привiтала, проходячи, матрону.

– Мир з тобою, Геленiон! – ласкаво всмiхнулася матрона, зав’язуючи мiшечок iз пшеницею. Потiм перевела очi на раба й додала: – Нi, Ізi живе у себе вдома. Цей дiм належить нам, кiльком власникам. Їi ж два покоi – он там, нагорi, – й показала на поверх.

– Ну, то рiч iнша, – немов задоволено вiдповiв раб.

 – А що ж я маю робити з цим диптихоном? – труснув у руцi таблички до писання.

– Пан велiв: ти, каже, Квакусе, просто iй в руки вiддай! Ще й на словах скажи, щоб прийшла вранцi невiдмiнно. До школи, тобто до Батила.

– Ну, добре, чоловiчку, але ж вона ще не вернулась iз бенкету, – спокiйно вiдповiла Афра. – Або чекай, або зайди ще вдруге, або, коли хочеш, довiр менi диптихон. Як прийде, я iй вiддам.