Сон тіні

Батьком майбутньоi письменницi був граф Адрiян-Георг Дунiн-Борковський зi старовинного украiнського шляхетського роду, одна гiлка якого сполонiзувалася, а друга збагатила козацьку старшину. Мати письменницi походила з не менш старовинного iспанського роду i називалася Марiя-Клара де Кастро Лячерда Фернандес де Кордоба де Медiначелi i Фiгероа.

За iспанською традицiею дiвчинку охрестили кiлькома iменами вiдразу: Кармен Фернанда Альфонса Естрелла Наталена. Такоi родовитоi письменницi та ще й зi своiм гербом – Кастильська Вежа i Арагонський Лев вiд матерi та Бiлий Лебiдь вiд батька – наша лiтература ще не мала.

Зрештою, нiщо й не вiщувало, що з цiеi iспанськоi шляхтянки стане украiнська письменниця.

Взагалi родовi легенди Наталени Королевоi настiльки цiкавi, що вона не могла iх не вiдтворити у своiх творах. А особливо пишалася тим, що е прямим нащадком найученi- шоi жiнки в Іспанii XVIII сторiччя – Ісидори-Марii де Лячерда, котра стала професором мадридського унiверситету.

Оскiльки граф Борковський з дитинства виховувався у Францii, то тут минала i його молодiсть.

У 1884 роцi на французькому курортi у Бiаррiц вiн i познайомився з чарiвною iспанкою, а одружившись, переiхав до маетку дружини в Іспанiю. Перед самим народженням Наталени туди ж приiхала з Волинi мати графа Теофiля з роду Домонтовичiв. Наталена називае ii «литвинкою», через що деякi дослiдники шукали у письменницi й литовську кров, але литвинами в Украiнi вiддавна називали волинякiв та полiщукiв, а не литовцiв.

Мати Наталени померла через п’ять годин пiсля пологiв, а батько, як учений-ентомолог i член Французькоi Академii Наук, вирушив у подорож до Африки, Індii та Цейлону.

Опiкуном маленькоi Наталени став вуйко Евгенiо, але що вiн служив офiцером у королiвськоi гвардii в Мадридi, то доручив дiвчинку бабусi Теофiлi.

Вiдтак чотири дитячих роки Наталена провела на Волинi у бабусi у маетку Великi Борки. Там вона i навчилася украiнськоi мови. У повiстi «Хрест» цi золотi днi дитинства описанi з неабиякою любов’ю.

Найбiльшим щастям для малоi Ноель (в Украiнi ii називали на французький манiр) було вирватись з панського будинку i втекти до баби Северини, що доглядала птицю у бабусиному маетку. «Там було затишно й тепло. Пахло сушеним зiллям, розвiшаним пучками i пучечками по стiнах. Баба Северина була «зiлiйниця»: вмiла лiкувати.

Перед темною iконою у срiбнiй «шатi» висiли на шовкових ниточках гарно мальованi писанки i свiтилась лямпадка – червона i тепла.