Сон тіні

Жодним своiм словом чи спiвом не могла вона переказати своiх почуттiв так, як цим простим, тремтячим iнструментом, що, мов чари, незмiнно заволодiвав нею всiею.

Зала, подруги, мiм – навiть думки про Антiноя вiдпливали, мов пiдхопленi вiтром.

Кротали – це Ізiнi крила, що несуть ii у казкову краiну мрiй, у незнаючу суму анi болю краiну. Не писклива Батилова флейта, але чарiвна сiрiнкса безжурного пастушка вабить ii. Бiлими хмарками розкотились по смарагдовiй луцi овечки. І радiсна крилата дрiада лине понад землею, помiж блакитних метеликiв.

Схиляеться над квiтами, повними роси, що кличуть до неi:

– Цiлуй нас! Цiлуй!

А дрiада усмiхаеться зеленим водоростям, що виглянули зi спокiйного озера подивитись на неi. Вона лине над кришталевим потоком, заглядае пiд кущi шипшини, шукаючи того, хто манить ii далi.

Батил захоплено заплескав у долонi. Рiзкий той звук вернув Ізi до дiйсностi. Вона спинилась, не розумiючи задоволеного, непiдробленого мiмового усмiху. Помiтила, що магiстер щипае себе за кiнчик вуха: це знак його найбiльшого задоволення.

– Скiльки тобi рокiв, козеня?

– Буде шiстнадцять на Великi Дiонiсii.

– Подивимось. Побачимо.

Батил iде по свою перуку, що валяеться аж пiд протилежною стiною. Рiзко обертаеться i пiдносить угору флейту.

– Вакхiчну фiгуру!

Ізi бере у подружки тамбурин. Розiгналась, як у пустиню, великими кроками вiдмiряла собi простiр. Труснула головою.

«Це – твое життя, – майнуло думкою. – Це! А не що iнше!»

І, вирвавшись з настирливих обiймiв смутку, пiд дрiбнi удари тамбурина, закрутилась шалено.

Раптом випросталась, стрибнула, як газель, i побiгла «високою травою», жартуючи з холодними iскрами роси. Не тiльки бачила iх, але й вiдчувала iх на своiх ногах. Була повна безтямноi, нестримноi радостi молодого iснування, розквiту буйних сил.

Мiж танцюристок нечутно просунулась Кая. Батил моргнув iй на Ізi, щипаючи себе за вухо.

Тамбурин розсипав дзвiнкий смiх. Аж мiцним ударом Ізi спинила його. І застигла нерухомо з сяючими очима вiдкинувшись назад.

Магiстер сплiв на грудях кощавi руки.

– Так от що, цикадо. Завтра йдеш до гетери Дорiс. Чуеш? На соло. Хотiв був перше послати тебе до купця Гентiона. Але бачу: можеш починати з вищого щабля. Цiнтiя саме заслабла.

– Або десь бавиться з римськими гостями, – кинула Кая.

– На наш жаль, – перервав Батил. – Твердо знаеш фiгуру «тiкаючоi Дафне»?

– Знаю, – зблiдла вiд хвилювання Ізi.

– Тож завтра соло, вдома перевiр ще раз.