Сон тіні

Сьогоднi не хочу тебе бiльше втомлювати. Квакус казав, що прийшла ти завидна. До школи завтра не приходь. Добре виспись удень. Та не думай перед симпозiоном щось iсти чи пити,

Поглядом перебiг по танцюристках.

– Пiдуть з тобою, – назначив, – Фанiон, Селенiс, Пракседа, Арсiное, ну, й ти, кучерява Мелiто. Але ж дивiться, не осоромiть Батила перед римлянами! Чуете? Це ж вам не якийсь купець, а сама Дорiс! Розумiете? Хай ii око – найдосвiдченiшого знавця мистецтва в цiлiй Александрii – не зможе нiчого закинути.

І щоб ви стали не матерiалом для дотепiв i смiху, а взiрцем для цiлоi ii школи. Прикладом для всього славного музейону Дорiс. А ти, – ще раз повернувся до Ізi, – перекажеш своему опiкуновi, хай зайде до мене.

Дiвчата й Кая оточили Ізi.

– От щаслива!

– Чи ж могла ти сподiватись, що сьогоднi станеш самостiйною гiстрiю?

– Так рано! І так ураз!

– І в такiм домi почнеш! Та ще i в час, коли в мiстi цезар!

– Може, й вiн сам там буде?

– Чи буде август – не знати.

– Але Вер i Антiной – напевне.

«О, меви! Меви, меви! – стукотiло Ізiне серце. – Нi, меви не пiдведуть, коли вилiтають справа налiво…»

– А гей! До працi!

І знову пищить Баталова флейта, знову дiвчата легкими кроками пурхають по залi, вiдбиваючись у блискучiй пiдлозi та в бронзовому люстрi.

* * *

Вулицею в напрямi до Мареотiсу дрiбно цокотять Ізiнi сандалii.

Антiной! Буде напевно! Якби ж! Буде напевно! Прийди! Цiла вона – один заклик.

Щасливий день, ясний мiй день! Ти радiсно почався.

II. Симпозiон у гетери

Хлопчисько-слуго! Старого фалерну

Подай нам келих пiнистий, гiркий!

    Катул

Тиха нiч м’яко обняла Александрiю.

З-за мурiв, що оточують сади Лохiасу, найгарнiшоi палацовоi частини мiста, схиляються вiти дерев. А з них потоками чорно-зеленоi бронзи ллються гiрлянди плющiв i пнучких троянд. Нерухомо застиг у повiтрi аромат олеандрiв. Аж голова точиться вiд пахощiв. А на устах осiдае смак мигдалiв i меду.

Крiзь металевi мережi кованих брам темнiе мiдь статуй на бiлих мармурах стiн.

Свiжi голоси водограiв безжурно спiвають у дрiмаючих тiнях i творять приглушене тло для арабесок флейт, бризок смiху, оплескiв, пiсень, що будять дрiмаючу тишу.

Порожньою вулицею озиваються легкi кроки.

Вiд синьоi запони ночi вiдокремлюються дiвочi стрункi постатi, iх три, як три грацii-харити. Пружним кроком, що звик до танцю, вони вириваються з сонноi тишi i, як метелики, летять до свiтла й смiху.