Сон тіні

Надто нерозумно було прилюдно признаватись про своi забаганки на трон у добi повного цезаревого трiумфу. До того ж, хто з присутнiх не знав, як Веровi залежить на майнi його дружини?

Велику зручнiсть i винятковий такт мусив проявити Татiан, щоб заспокоiти розiгрiтого вином цезаревого спадкоемця i непомiтно вивести його з симпозiону.

Та ще перед тим Кальпурнiан взяв у раба вiнок з тополевого листу й фiалок, пiднiс його вгору i зробив рух, як перед промовою в сенатi:

– Патрицii! Августiани! І ви, присутнi тут красунi! – вклонився кiльком гетерам, що були на симпозiонi.

 – Я вгадую, що всi згiднi обрати Дорiс. – Сенатор поклав вiнок на голову гетери i м’яко перервав овацiю. – Я ще не скiнчив. За звичаем мусимо вибрати й тему для початку розмови. Щодо мене, то я б радо послухав, що лiпше: чи жiнка – радiсть i натхнення, як от наша славна володарка, що у твердому, давньому Римi звали «матрона столатта» – статечна, поважна панi дому?

– Згода! Евое! Чудова тема!

– Дозвольте менi, египтяниновi, пригадати, може, не зовсiм пам’ятну римлянам подробицю, – озвався стрункий юнак Мена, син фабриканта папiрусу.

 – На нашiй землi жiнка була завжди рiвною й рiвноправною мужевi. Чей же повинно так бути й далi?

– А певно!

– З якого дивитись боку! – посипались зауваження.

Але Дорiс вже пiдвелась зi свого ложа, де не сидiла, як було звичаем у Римi, а напiвлежала, способом грецьким.

На ii знак до зали вступив хор ii учениць.

Акорд лiнiй i барв, грацii й принади творили молодi тiла, огорненi напiвпрозорими завоями.

Двома гуртками з бокiв великоi заглибини у стiнi, де заквiтчана трояндами й мiртами стояла мистецька статуя Афродiти, псалтрii-спiвачки почали тихо спiвати гiмн богинi.

Дорiс, сама немов прекрасна богиня свiтанку Еос, вилила трохи вина зi свого келиха, як офiру, на вiвтар перед статуею i, вклонившись, промовила:

– Слава тобi, Афродiте, радосте богiв i людей! Дяка тобi, що вчинила мене тим, чим я нинi: почесною i вiльною гетерою!

– Слава Афродiтi!

– Слава Дорiс! – пiдхопили гостi.

Дорiс вернулась на свое мiсце в головах центрального столу. Їй, королевi вечiрки, належало перше слово. Мовчки випила вона пiвчари вина. Це було все ii приготування до композицii.

Зала стихла, i в приглушений спiв гетериних вихованок-псалтрiй та звуки арф, мов крiзь прозору запону, вливався чарiвний голос мiдянокосоi. Це була мелодекламацiя, iмпровiзацiя.

Шановнi гостi, подруги й друзi!

Наказ ваги приймаю й до теми берусь.