Сон тіні

Вiхтик жовтавого свiтла лизнув обличчя тих, що порушували священну тишу храму в неналежний час.

– Вас тiльки трое?

– А на тебе треба цiлу когорту? Ще, може, й з катапультами?

Антiстос досадним рухом стримав Прiскову лайку, бо вартовий уже вiдхиляв прибiчнi вузенькi дверцята, в яких ще запитав:

– А гасло?

– Ло-хi-ас!

Антiстос швидким рухом вiдкрив полу своеi каракали й пiднiс руку майже до обличчя вартового.

Той, без роздратування чи тiнi образи, уважно проглянув перстень на пальцi юнака, протяг ще раз свiтлом по обличчях i спокiйно запитав:

– Чого ж бажае варта славного цезаря?

– Щоб ти ласкаво провiв нас до старшого фламiнiя, тобто я хотiв сказати, до вашого великого пророка, найдостойнiшого Дiодора.

– Коли ти сам не можеш догадатися, чого вночi може приходити варта цезарева… – знову вирвався Прiск.

– Таемне доручення в справi цезарських вiдвiдин, – стримано пояснив Антiстос.

– Входьте! – нарештi вiдступився на бiк дозорець, пропускаючи повз себе воякiв.

Не поспiшаючи, замкнув за ними дверцята, вiдхилив iншi в порталi при брамi. Витяг з-за пасу маленький свищик зi слоновоi костi й тихо подав ним знак. На цей раз вiдчинились дверцята у рiвнiй стiнi храму.

В довгому, рiвному хiднику з дверима по обох боках тьмяно заблимав вогник олiйного свiтильника. За хвилину з’явився молодий храмовий учень – камiл у зеленiй одежi та бiлих сандалiях. Чемно вклонився, немов нахилений вiтром лист пальми, i мовчки чекав наказу вартового жерця.

– Заведи воякiв цезаря до святого пророка.

«Зелений лист» знову мовчки вгнувся. Лампка пiднялася над його головою i попливла хiдником.

Сходи вивели прихожих на горiшнiй поверх, де новим коридором прийшли вони до освiтленоi восковими смолоскипами невеликоi зали.

Зелений камiл уклонився i зник. Із-за тьмяноi заслони в цю ж мить з’явився старий жрець у всьому бiлому.

– До святого пророка? – немов прокашляв вiн i з запитанням дивився на гостей.

– Лохiас, – лаконiчно вiдмовив Татiан.

Антiстос мовчки простяг перстень. Жрець хитнув головою i вдарив молотком у металевий диск, повiшений на стiнi. З-за другоi запони знов з’явився зелений камiл iз лампочкою, зiгнувся в поклонi жерцевi, який втомлено сiв на м’яку лаву.

З притемнених сiней перейшли кiлькома сходинками до широкого коридора, ясно освiтленого олiйними лампами.

– Здаеться, цей зелений Псiхопомпос водитиме нас до ранку, – знов закипiв Прiск.