Сон тіні

Вiн ще мав знаменитого коня, що його купили для цезаря.

– Бористена! – дуже i враз оживився Дiомед. – Як би ж таки я не знав Бористена? Я сам за молодих лiт був непоганий iздець. І нiчого так не любив, як коней. Тож знаю кожного доброго коня. А вже Бористена! Йому ж поставлено два пам’ятники. І сам цезар склав епiтафiю йому! Аякже! Тiльки цього коня не купили для цезаря, а послано було його цезаревi дарунком.

Меркатор сказав про себе правду: був балакучий, i все його дуже цiкавило. Вiн вже розпитав, вiдколи й як вони живуть у «товариському» домику, що ранiше належав Ізiнiй небiжцi-матерi.

І скiльки в Ізi цесарок, хто iй подарував таке гарне намисто, i як iй приходиться фiлософ Стробус.

– Мав, кажеш, стоiчну школу в Цезареi? А тепер мае ii в Александрii?

– Але нi, тут вiн помагае купувати нерухомостi. Це дуже добрий i мудрий чоловiк.

Розмову перервали дiти: неначе хтось сипнув iх повною жменею на подвiр’я. Той мав у руцi кошик, iнший – торбинку через плече, дехто в листку пальми принiс iз собою вогку глину.

Це були учнi Геленiон, ii «школа моделювання». Вони приходили до малярки здебiльшого у святочнi та вiльнi для малярки днi. Малеча привiтала вчительку i юрбою кинулась до Ізi.

– Ось тобi жучок, на пришпильку, – подав iй висушену зелену «оленку» малий пузанчик.

– А вiд мене лотос! Дивись, який синiй! – наввипередки гукала кучерява дiвчинка. По ii червоному, як пiвонiя, личку збiгав цiвочками пiт.

– Дивись, як по менi тече сонечко, – показувала вона пальчиком на своi щiчки.

– Я сьогоднi не принiс нiчого, але як впiймаю, принесу тобi живого iбiса, – обiцяв iнший малий хлопчик iз ластовинням. І, пхнувши спiтнiлу дiвчинку, дiловито додав: – Ізi, вiзьми мене на ручки!

– І мене!

– І мене! – тиснулись iншi.

– Та за вами й цесарок не чути! – смiялась Фанiон, до якоi також липла дiтвора.

– А йдiть лишень до мене, дiстанете пундичка по шматочку, – покликав Дiомед.

– Нi, нi! – запротестувала Ізi. – Сьогоднi я частую всiх!

Дiомедiв кошик спорожнiв.

– Спасибi тобi, меркаторе, – подякувала Гелене, складаючи свiй ескiз та iнструменти. – Дiти, за мною!

– Але ж гарно! Дуже гарно! – похвалив шкiц продавець.

– Так ти звешся Гелене. Грекиня з Коринта? Хто знае? Може, колись Дiомед розбагатiе, тодi замовить тобi свiй портрет.

З озера нараз кинувся на мiсто божевiльний вiтер. Ворота голосно хряпнули й тремтiли, немов з ляку. Дрiбний пiсок, неначе його хтось злiсно жбурнув з велетенськоi жменi, впав на стiни.