Сон тіні

Але мачусi не пощастило у цiй подорожi. Вона застудилась, дiстала запалення легенiв. І лишилась у своiх… назавжди, мертва, у iхнiй родовiй гробницi. Пiзнiше це дало пiдставу моiм лiтературним критикам й рiзним видав-ництвам писати, нiби мачуха моя була полька. А що й батько був сином польського повстанця – то ясно (iм, принаймнi!), що i я так само «полька», як i моi батьки! Тому дуже багато галичан ставились до мене неприхильно.

Так залишилася я зовсiм самiтня на свiтi, серед чехiв- репатрiантiв, менi цiлком незнайомих, i з документами «репатрiантки», що на них, власне, як не чешка, я не мала права!.

Дiсталась до Праги з думкою: «Коли не знаеш, що робити, то iди вперед! І не оглядайся назад». Тож за два днi дiйшла до мiнiстерства й розповiла по правдi й щиро усе, що зi мною трапилося. Мене вислухали з великою цiкавiстю – i мушу додати – з великим спiвчуттям. Говорила я по-чеському, бо цiеi мови навчила мене мачуха. Коли ж довiдались, що я нiде у свiтi не маю анi кревнякiв, анi рiдного дому, то цiлком просто вирiшили:

– Тож лишайтесь у нас! Мову знаете; хоч говорите як мораванка.

Так стала з мене чешка!

Ну, добре! Документи маю, батькiвщину придбала. Але ж треба з чогось у цiй батькiвщинi жити? Тож запиталася: куди б я могла звернутися, щоб дiстати працю? Можу бути вчителькою чужих мов – знаю iх шiсть. Або перекладачкою. Урядовцi перезирнулися, потiм один з них сказав:

– То приходьте завтра у вiсiм годин ранку i вступите до нас на службу.

Але тут обiзвався якийсь старший – видно, дуже хазяйновитий! – урядовець.

– Таж дайте дiвчинi (менi вже виповнилося 31 рiк, але виглядала я на менше, бо була дрiбна) хоч улаштуватись, знайти собi помешкання… ну, скажiм, тиждень або два!.. Тодi най прийде на працю! Маете грошi, аби заплатити за помешкання, iжу? Як нi – ми вам дамо аванс!

Я подякувала, сказала – що на тиждень менi вистачить i моiх грошей, i часу, щоб улаштуватись.

У Празi Наталена познайомилася з послом УНР Василем Королiвим. Йому на ту пору уже було сорок два роки, вiн був вiдомим письменником та видавцем. Василь Королiв запропонував iй перейти на службу до украiнськоi мiсii у Празi.

«Мали ми однаковi зацiкавлення, як малярство, лiтература, стародавнi пам’ятки мистецтв.