Карпатська казка, або За десять днів до Купала

Раптом на гiллi дерев яскравими плямами замайорiли польовi квiти. Вiнки, сплетенi майстерною рукою, гойдалися на тонких гiлках букiв i новорiчними гiрляндами прикрашали стрункi смерiчки.

З-за дерев долинув дзвiнкий смiх.

– Люди! – радiсно викрикнула Леся, але раптом зупинилася й стала, мов вкопана.

На галявинi весело смiялася юрба дiвчат. Їх розплетенi густi коси сягали нижче поясу, а подекуди й нижче колiн. Русяве й темно-каштанове волосся було единим одягом юних створiнь, що кружляли по галявинi в чудернацькому танку, час вiд часу зриваючи вiнки й розвiшене на деревах полотно, загортаючись в нього й смiшливо пiдморгуючи одна однiй.

Ось тканина вже огортала тiла всiх юнок. Та проти iхньоi блiдоi шкiри бiлоснiжний льон здавався сiруватим – жодноi кровинки, жодноi жилки не було на iх точених, мовби вирiзаних iз мармуру, тiлах.

Сестри, не переводячи подиху, спостерiгали за таемничими танцями. Здавалося, навкруги грае прекрасна музика, чути яку можуть лише танцiвницi.

Льодяна рука торкнулась плеча.

Перед очима промайнув жмут темних кiс, i хтось iз силою виштовхнув сестер на галявину так, що вони опинилися в центрi хороводу. Дванадцятеро пар холодних волошкових очей зацiкавлено огледiли новоприбулих.

– Ой, нарештi на Русалчин Великдень буде кого полоскотати! – дзвiнко розсмiялась одна з дiвчат, а ii блiде обличчя осяяла чарiвна посмiшка.

– Та хто ви такi? – викрикнула Ксеня, намагаючись звучати якомога погрозливiше.

– Ви що, русалки? – жахнулася свого припущення Леся, ближче притуляючись до Ксениноi спини.

– Ми – нявки, – ще голоснiше засмiялася лiсова красуня, ii смiх пiдхопили подруги, й вiн луною покотився по горам. – І звiдки ви такi взялися? Не знаете самих звичних речей, ходите в лiс на Русалii. Ач, смiливi якi, i не шкода собi вiку вкоротити?

– Вони тi, кого ми так довго чекали, – таемничо посмiхнулася темноволоса нявка, яка перед тим виштовхнула дiвчаток у коло. – Сестроньки, цих дiтей ми чiпати не будемо! Натомiсть, ми зачекаемо на прихiд Нiчноi Панi.

Нявок зовсiм не засмутила така пропозицiя, радше навпаки, зрадiвши звiстцi, вони почали про щось тихенько перешiптуватися, час вiд часу радiсно звискуючи. Взявшись хто за руки, хто за вiнки, гiрськi русалки повели довкола дiтей хоровод, весело наспiвуючи: «Нате вам, русалочки, по м'ятi, по м'ятi. Не снiться мiне, молодесенькой, – я в хатi, я в хатi. Нате вам, русалочки, по вiнку, по вiнку. Не снiться мiне, молодесенькой, – я в ранку, я в ранку…».