Три хрестики Аліє

Вiн струсив крихти з прикрашеного вигадливими вiзерунками халата, прикрикнув на служниць i вже збирався покинути обiдню залу, аж у кiмнатi з’явилася огорнена в барвистi шовки дiвчина. Зовсiм маленька й тендiтна Алiе ледь дiставала високому хану до плечей.

– Що ти робиш так пiзно на чоловiчiй половинi, дитя? Тобi вже час спати, – Халiль-бей злегка торкнувся вустами лоба доньки. Його голос прозвучав суворо, але на грiзному й змарнiлому вiд давньоi шлунковоi хвороби обличчi бея вiдобразилася нiжнiсть.

Жiнкам знатних татарських родин не вiльно було покидати жiночоi частини сералю – гарему та без запрошення заходити до чоловiкiв.

Однак Алiе неодноразово вдавалася до таких витiвок – вона знала, що iй, любiй донечцi турецького намiсника, ще й не таке зiйде з рук.

– Я не можу заснути, ясночолий мiй батечку.

Алiе покiрно опустила очi та мiцно стисла руки в кулаках.

– У чому справа, радiсть моя? – бей взяв Алiе за руку та повiв до низького дивану, покритого темними оксамитовими покривалами, одним лиш жестом виганяючи з кiмнати всiх слуг.

 – Сiдай, коли ти вже прийшла, то я тобi дещо розкажу.

Дiвчина здивовано пiдвела очi i слухняно сiла.

– Ну, розповiдай, що сталося.

Алiе глибоко зiтхнула, вдихаючи запахи плодових ефiрних олiй, якими обкурювалася свiтлиця.

– Той козак у в’язницi… Лукаш… Менi евнухи про нього всiлякi небилицi розповiдали.

– А, той зiрвиголова, який ледь не вбив твого брата! – Халiль-бей засмiявся й одразу посерйознiшав. – І що ти хотiла про нього знати? Чому вiн удостоiвся честi бути гостем у моiй в’язницi?

Алiе ствердно кивнула, зробивши вигляд, що iй нiчого про це не вiдомо.

– Вiн був рабом на галерi, що припливла в наш порт iз Константинополя. Учора вночi цей чоловiк пiдняв бунт. Але втекти не вдалося нiкому, а цього хлопця… як його?

– Лукаша?

– Так, Лукаша… Його ми повiсимо в недiлю на площi.

– Що ж вiн такого зробив, щоб пiсля скоення настiльки тяжкого злочину заслужити особливi почестi перед смертю? – Алiе дивилася на батька широко розплющеними наiвними очима, вдаючи, що вперше чуе iсторiю козака.

Вона здавалася врiвноваженою, але всерединi вирувала буря.

– Твiй брат разом iз яничарами кинувся ловити утiкачiв. Махмуда поранили – i вiн упав на землю обеззброений. Той хлопець, що ти його називаеш Лукашем, мiг добити його одним ударом шаблi, але вiн не став позбавляти життя беззахисного.

– І за свою доброту вiн поплатиться головою, – протягла Алiе.