Пливе човен – води повен

Я глянув на розбiйника. Тiпун помiтно заспокоiвся i не був схожий на людину, котра прощаеться з життям.

– Це навряд…

Полупуд подивився на мене i кивнув. Схоже, реноме провидця пристало до мене намертво. Як банний лист до… одного мiсця. Потiм просунув кiнчик ножа пiд обруч i став збивати його. А коли обруч поступився, пiдчепив кришку i вiдкрив бочiвку. Заглянув всередину i здивовано звiв брови.

– Ключ…

– Який ключ? – я не вiдразу зрозумiв, що запорожець мав на увазi. А коли дiйшло, Василь уже сунув руку всередину i дiстав звiдти величезний, як у всiм вiдомого дерев’яного Буратiно, ключ.

На мить навiть здалося, що золотий. Але нi… Звичайний, бронзовий. Просто зроблений недавно i ще не встиг потемнiти.

– А ось якi дверi вiн вiдмикае, не знаю, ось тобi хрест святий… – щиро перехрестився керманич. – Думаю, i Крук теж, тiпун менi на язик. Тiльки той, хто отаману його вручив, i той – кому ми погодилися вантаж доставити.

– Це зрозумiло… – я пiдняв очi до неба. – Ну, що ж, Іскандер-ага далеко, а ось свого Іуду, що бусурманам зброю i ключi шле, ми за вим’я неодмiнно помацаемо.

Керманич, який давно забув, що вони самi перед грозою назвали iм’я замовника, тiльки гикнув. А Полупуд, навпаки, усмiхнувся i простягнув ключ менi.

– Тримай, Петре. У тебе цiлiший буде.

Ключ розмiрами не поступався молоточку для приготування вiдбивних котлет, але, незважаючи на розмiри, зроблений був вельми хитро. З такою кiлькiстю виступiв, борозенок i отворiв, що навiть менi, дуже далекому вiд слюсарноi справи, стало зрозумiло: нiчим iншим, крiм нього, невiдомий замок не вiдкрити.

А якщо так, то приховував вiн щось дуже важливе… або цiнне. Або – i те, i друге водночас!

Роздiл п’ятий

Снастi теж знайшлися, так що i рибки наловили. З запасом. На два днi напекли, щоб пiсля вже не втрачати часу. Процедура готування вiдбувалася теж без вiдриву вiд руху. Для чого до корми байдака був прив’язаний плiт, а вже на ньому Полупуд особисто займався куховарством.

Поки я з найсерйознiшим виглядом тримав веслярiв пiд прицiлом пiстолiв i насуплених брiв. Не знаю, як воно виглядало збоку, але Василь крадькома схвально покивав i навiть великого пальця показав.

Утiм, пiсля наочноi демонстрацii моiх вiдьмацьких умiнь, про бунт поки нiхто i не думав. Веслували старанно i смирно, як овечки. Намагаючись навiть ненароком зi мною очима не зустрiчатись. А то, мало що я там вичитаю з iх минулого.