Тричі не вмирати. Наречена

Тричi не вмирати. Наречена

Олег Иосифович Говда

Тричi не вмирати #2

Хотiли допомогти, а вийшло, як завжди… Не передав би архiстратиг Михаiл козакам свiй стяг, може, й Сатана не послав би на землю чорта Босоркуна, щоб релiквiю ту здобути. Але не так легко у запорожцiв вiдiбрати те, що iм самим треба. Отож така веремiя затiялася, що вже й не зрозумiти, хто за ким женеться i вiд кого тiкае. І з кожним днем та вервиця лише бiльшае. Молодий козак-характерник, чарiвник-недоучка, перевертень з таемного розшуку Івана IV, татарська шаманка… Ну, i звичайно ж, чорт Босоркун… Кому пощастить, хто першим знайде Тимофiя Куницю i штандарт архiстратига, якщо старий козак наче крiзь землю провалився? Про все це та ще багато iншого читачi дiзнаються з другоi книжки циклу «Тричi не вмирати» «Наречена».

Олег Говда

Тричi не вмирати. Наречена

© Олег Говда, 2019

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2019

* * *

Було колись в Украiнi – ревiли гармати.

Було колись – запорожцi вмiли панувати.

    Т. Шевченко

Роздiл перший

Схоже, жартiвлива погроза застосувати тiлесне покарання додала впевненостi, бо перемiститися у Виселки вдалося Тарасовi з першоi спроби.

Куниця закрив очi, зосередився i… опинився посеред кiмнати, де ночував зi Степаном минулоi ночi. Он, на столi навiть той самий глек стоiть, з якого йому покiйна Аглая Лукiвна квасу наливала. Дивно тiльки, що за часом вже мав минути полудень, а у свiтлицi – як i ранiше, панувала напiвтемрява, та й не прибрано.

Як схопилися вони з побратимом зi своiх лежанок, так все i залишилося неторканим.

Абсолютно не зрозумiло навiщо, – вернувся ж як приятель, з добром, – намагаючись не заскрипiти дверима, Куниця вийшов на ганок.

Село упирiв жило звичним неквапливим ладом.

Через три хати, оголений до пояса, ставний м’язистий чолов’яга розмiрено колов дрова, з неймовiрною легкiстю орудуючи величезною сокирою. А двое пiдлiткiв, хлопчик i дiвчинка, рокiв десяти-дванадцяти, неквапливо збирали нарубанi дрова i складали iх у велику полiнницю, вздовж стодоли.

Допомагали батьковi… Але i в цьому тутешнi дiти вiдрiзнялися вiд звичайноi сiльськоi дiтвори, завжди готовоi навiть з найважчого завдання влаштувати забаву i розвагу. Цi – працювали мовчки i зосереджено. Хлопчик пiдставляв руки i чекав, доки сестра накладе дров повне наруччя, потiм неспiшно переходив до стодоли i застигав нерухомо, чекаючи поки дiвчинка акуратно вкладала полiнця.