Тричі не вмирати. Наречена

 – Чи не заклинання вiд пристрiту i привороту?

– Не звертай уваги… – вiдповiв той, бочком пiдбираючись до черезсiдельноi суми i поспiшно витрушуючи з неi запаснi шаровари. – Займися краще вечерею. Я – купатися йду. Теж хочу бути чистим i гарним…

– Ну, для цього однiеi води малувато… – розсмiявся Василь, i Степан, що саме зiбрався попередити опричника про деякi проблеми з одягом, сердито сплюнув i пiшов до рiчки.

– Накажеш дичину запекти? – пiдiйшла ближче до багаття Галлiя.

– Е, нi! – опричник спритно вiдтер дiвчину плечем вбiк, не вiдмовляючи собi в задоволеннi, нiби ненароком, потриматися за гнучкий стан. – Жiнки вмiють добре куховарити тiльки бiля печi. Борщ, вареники, галушки… А до дичини особливий пiдхiд i вмiння потрiбнi. Я сам…

Дiвчина знову кинула крадькома погляд на пишнi шаровари парубка i знiяковiло почервонiла.

Куниця встиг помiтити ii погляд, але, не побачивши в одязi Василя нiчого непристойного, тiльки знизав плечима.

– Тодi, якщо у тебе немае iнших доручень, можна я сiдло пiдправлю? – приголомшила Галлiя Куницю несподiваним проханням.

– Сiдло? А що з ним не так?

– Муляе…

– От же конi вередливi пiшли… – пробурчав Степан, що вiдходив убiк тiльки для того, щоб змiнити штани, створенi чаклунством, на справжнiй одяг. – Одного пече, iншiй – натирае… Чомусь менi, у свiй час, нiчого не заважало.

– Порiвняв свою спину, на яку три мiшки зерна покласти можна, i тендiтнi дiвочi плечi, – встав на захист бусурманки Василь.

– А ти зумiеш? – звично залишаючи без уваги iхню перепалку, запитав Галлiю Куниця.

– Батько, коли без ноги залишився, шив сiдла на весь аул. От я i пiдгледiла трохи, поки шаманцi не продали.

– Ну, то глянь. Менi що… Зробиш гiрше, самiй терпiти…

– Гiрше не зроблю… – впевнено вiдповiла дiвчина, повертаючи сiдло до свiтла. – Дивись сам, навколо майстер шов вiв – тонкою, просмоленою дратвою.

А ось тут… – показала пальчиком, – хтось похапцем суворою ниткою зметував. Можна сказати, що не шив, а так тiльки стягнув мiцнiше, аби купи трималося. Чоловiчому оку, незвичному до шиття, це не помiтно, а будь-який шорник чи жiнка враз би увагу звернули. Ой, так тут, не просто дiрку латали – у пiдкладку щось зашито. Гм… Чи все-таки пiдкладка в грудку збилася?.. На дотик м’яке, як тканина.