Тричі не вмирати. Спадок

Це-це-це… втратити таку гарну рiч! Але як уже так кортiло… то чому не покласти весь одяг разом, щоб потiм не шукати? Ох, молодь, молодь… Нiчого святого у них немае, нiщо не цiнують… Ай-ай-ай… Зовсiм нова сорочка була… – i докiрливо похитуючи головою, через що його довгi, завитi пейси тряслися, немов роздiлена надвое цапина борiдка, Іцхак став незграбно спускатися з крутого пагорба.

Куниця провiв поглядом нескладну, згорблену постать в довгополому лапсердаку, що розвiвався в такт ходi, потiм озирнувся на зачиненi хатнi дверi i втомлено присiв на порозi.

Йому раптом зробилося дуже сумно i гiрко. А бiль самотностi зробився таким пронизливим, що юнак замалим не розплакався.

При життi – звичайна, як i десятки iнших сiльських жiнок – трохи буркотлива, надмiру метушлива, невгамовно снуюча по господарству бабуся Аглая, пiсля смертi виявилася зовсiм iншою. І вiд розумiння нежданоi таемницi, Тарас вiдчув себе не лише осиротiлим, а й чужим у рiднiй домiвцi. Настiльки чужим, що навiть заходити всередину не було бажання.

Понуро зiтхнувши, вкотре за цей ранок, парубок важко пiдвiвся i поплентався в напрямку церкви.

* * *

Михайлiвка починала будуватися на бiльш пологому захiдному схилi пагорба, що плавно збiгав до рiчки, тому пiд церкву громада вирубала i розчистила узлiсся, що пiдступало до околицi села з пiвнiчного боку. Залишивши лише кiлька старих лип i парочку кряжистих дубiв. Рука у лiсорубiв не пiднялася викорiнити вiковiчних красенiв. Заодно i цвинтар, за звичаем закладений позаду церкви, пiд покровом дерев вийшов тихий та богоугодний.

Хату сiльському священику теж звели поруч з церквою, на пагорбi. Але, оскiльки нинiшнiй Михайлiвський панотець Василь, при такiй нечисленнiй паствi, годувався не стiльки з шани духовного наставника, скiльки з умiлих рук единого на всю округу гончаря, то бiльшу частину часу, разом з двома синами, батюшка проводив пiд навiсом, бiля гончарного верстака. Там його Тарас i застав.

– Слава Ісусу Христу, панотче, – привiтався гречно парубок, заходячи у двiр.

Стрижений пiд макiтру, мiцний, широкоплечий моложавий чолов’яга в шкiряному фартусi, надiтому на голе тiло, наспiвуючи в такт роботi, щось навiть вiддалено не подiбне на церковнi псалми, мало був схожий на настоятеля парафii. А обидва його голопузi хлопчаки, що неподалiк старанно мiсили глину i, вiдповiдно, були перемащенi нею з нiг до голови, бiльше нагадували парочку бiсенят, анiж християнських дiтлахiв.