Тричі не вмирати. Спадок

Як казала моя бабуся: на смерч краще дивитися здалеку. Гарнiше виглядае…

– Може й так… – стрiпнув пейсами жид i продовжив дещо збентежено вiд того, що такий молодик розважливiше за нього балакае. – Маеш слушнiсть, Тарасе… Многii знання збiльшують печаль… Але, якось неспокiйно стае у мене на душi, коли я вдивляюся в цi обличчя. Пам’ятаю, схоже хвилювався, коли Циля перший раз послала маленького Мордехая до громадськоi криницi по воду. І скажи менi вiдверто: хiба я був не правий? Скiльки ми його потiм шукали? Все село переполошили.

– Це ви згадали той випадок, коли ваш шибеник, посеред бiлого дня, у Горобцiв найлiпшу грушу обнiс i поперся грушки на причiлок продавати? – Посмiхнувся Тарас, ледве стримуючи регiт.

– Та що ви менi, пане козаче, в очi тими кислицями тицяете? – несподiвано обурився корчмар. – Хiба в них справа? Та бодай би самi обсипалися, осам на поживу. Я ж вам про передчуття тлумачу! О, безсердечний свiт… Нiкому нецiкавi душевнi муки старого бiдного еврея.

До речi, пане Куниця… – запитально глянув на хлопця Іцхак. – Ви ж не випадково повз корчму проходили i пристали про погоду зi мною поговорити? Чи я таки приемно помиляюся?

– На жаль, не помиляетеся, дядьку Іцхак, – слухаючи базiкання корчмаря, Тарас трохи вiдволiкся i тим неприемнiше було повертатися до розмови про похорон. – Менi потрiбнi ключi вiд сiльськоi церкви… Отець Василь хоче бабусю Аглаю якось особливо вiдспiвувати… Тож треба ii туди на всенощну занести.

– Чому не вiдразу вiд Едемських ворiт?! – звично ехидно пробурчав у вiдповiдь Іцхак.

Але, розумiючи, як це неввiчливо звучить в даних обставинах, спiшно i нервово заторохтiв, бризкаючи слиною i розмахуючи руками.

– Так, Аглая Лукiвна була дуже, дуже достойна жiнка! Хiба я сперечаюся? Але ж, пане Куниця, увiйдiть i ви в мое становище. Якщо я, зараз, з найглибшоi поваги до вашоi родини поступлюся i вiдкрию церкву, а завтра помре, або народитися ще одна хороша людина, – адже iнших у нашому селi немае, – то потiм нiхто й не згадае, що дурний Іцик ще на Рiздво заплатив збирачевi податкiв своi кровнi грошi.

Зауважте, прошу вас, – сплатив одразу за рiк i за всю громаду! При цьому коронну скарбницю абсолютно не турбуе – що нi менi самому, нi моiй вбогiй сiм’i для спiлкування з Богом зовсiм не потрiбна нi православна церква, нi ii пастир!

Корчмар перевiв дух i продовжив трохи спокiйнiше, але все так само гаряче i напористо.