Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя

Твiй учитель був добрим вояком, тож поховай його, як велить твое серце. А я, на пам’ять про цей поединок, залишу собi тiльки кинджал Кучума. Якщо не заперечуеш…

– Нехай буде так… – Салах-Гiрей з повагою подивився на Небабу. Мабуть, не очiкував такого жесту вiд дикого гяура, якими турки i татарська знать завжди вважала запорожцiв. Потiм зняв з пальця масивний перстень i кинув його Степановi. – Стривай! Я передумав… Забудь про кинджал, козаче. Це перстень мого батька. Це не запрошення в гостi i не знак дружби… Але, – якщо станеться так, що в землях Кримського ханства ти потрапиш у бiду, – перстень врятуе тобi життя i свободу… Салах-Гiрей вмiе цiнувати шляхетнiсть… i цьому мене навчив Кучум.

Юний хан жестом вiдпустив козака, вказав одному з десятникiв на тiло аталика, потiм розвернув аргамака i кроком направив коня до рiки.

– Моi найщирiшi вiтання, – наблизився до Небаби Босоркун, шкiрячи в посмiшцi несподiвано бiлi, мiцнi та гострi зуби. – Упевнений, що такий чин зарахуеться тобi…

Потiм, коли настане час зважувати все.

Але до того ще далеко, а нам пора в дорогу… До Запорiжжя шлях неблизький. Навiть менi.

– Послухай, – мимоволi поморщився Степан, вiдступаючи вiд чорта на кiлька крокiв. І, вдаючи, що й досi нiчого не знае i не здогадуеться, спитав: – Нiяк не второпаю, що ти за один? І що iси, що вiд тебе так немилосердно смердить, а мухи над головою в’ються, наче рiй над вуликом?

– Чорт…

– Хто?

– Оглух? Так по головi тебе нiби не били?.. З чого б це? Ну, чорт я, чорт! – розсердився Рудий Пасiчник Панько, вiн же чорт-вихор Босоркун.

– Чого буркала витрiщив, як дiвка на голого хлопа? Я ж не дивуюся тому, що ти людина.

Продовжуючи вдавати, що збитий з пантелику, Небаба недовiрливо струснув головою.

– Чорт… А хiба то не вигадка?

– Тобi роги чи хвiст помацати дати? – розсердився пекельник.

– Стiй… – простягнув примирливо руки Степан. – Ну, нехай. Вiрю. Але ж ми не в пеклi, то що ти тут робиш?

– Маю справу, – цiлком мирно вiдповiв чорт. – Думаеш, менi дуже хочеться тут бути? Особливо зараз – побiля церкви тинятися? Тому i кваплю, щоб швидше дiло зробити i назад, у пекло, повернутися.

Тож, не заговорюй менi зуби. Давай вже, виводь дiвчину…

Але в цей час з боку вигону долинула стрiлянина щонайменше з десятка пiстолiв i мушкетiв, а слiдом розлючено заалалакали татари.

– А це що? – здивувався Небаба.

– Мабуть, хтось iз ваших на обоз напав, – байдуже знизав плечима Босоркун. – Ясир намагаються вiдбити.