Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя

Хiба що випадковоi… Але тут – нi я, нi ти нiчого не поробимо. На все воля Аллаха, вiд долi не втечеш. А я саме про неi i поговорити хочу.

– Про долю? – здивувався Терентiй. Судячи з точно переданоi iнтонацii, Лис теж здивувався.

– Так… – пiдтвердив Салах-Гiрей. – Я знаю, що козаки, особливо запорожцi, переконанi, що iх дiяння угоднi християнському богу, i буцiмто сама Матiр Божа охороняе iх у ратних справах. Так?

– В якiйсь мiрi. Але я все ще нiяк не збагну, до чого ти ведеш?

– До того, що я бiльше не пошлю жодного свого воiна в бiй, а лише почекаю, поки ви не почнете божеволiти вiд спраги.

А беручи до уваги, що серед вас не тiльки воiни, але дiти i жiнки – довго ви не протримаетеся.

Тут Салах-Гiрей трохи помовчав, немов ще раз зважував шанси, перш нiж оголосити рiшення:

– Я не хочу погрожувати, це не личить воiнам. Я – пропоную тобi, отамане, поединок. Або, як ви його ще називаете – суд Божий. Давай, випробуемо долю, подивимось: хто кому милiший? Я – Аллаховi, чи ти – своему Христовi?

– Поединок? – Копито переглянувся з сiльським отаманом i сказав: – Ну, що ж, гарний бiй ще нiкому не заважав.

А якi умови? І чому ми повиннi тобi вiрити, бек? Це я на випадок своеi перемоги цiкавлюся. Ми ж не на бенкетi зустрiлися? Той, хто може напасти вночi на мирних людей, не зобов’язаний дотримуватися кодексу лицарськоi честi.

– Ти маеш рацiю, отамане. Вовки рiжуть овець, коли захочуть i скiльки хочуть. Але я ж не з бараном розмовляю.

Ти теж воiн… Що ж до нiчного нападу… козаки, перш нiж на наш авил[3 - Село (татар.).] напасти, в литаври i тулумбаси не б’ють! Тому можемо говорити на рiвних. А щодо честi, то як ти думаеш: чому вам так легко вдалося звiльнити бранцiв, i де в цей час були майже всi моi нукери?

– Якщо розкажеш, буду знати.

– Вони зiбралися бiля церкви, щоб подивитися на такий же поединок.

– Ще один? – знову перезирнулися Копито з Кременем.

– Щоб менi з цього мiсця не зiйти, якщо то не побратим Куницi, як його – Степан Небаба, здаеться… – неголосно пробурмотiв староста.

– Бiльше нiкому. Не священик же наш на герць став? Отець Василь чоловiк мiцний, сильний, але ж не воiн – слуга Божий.

– Один iз захисникiв храму запропонував вручити провидiнню долю людей, що ховалися в церквi. Мiй аталик прийняв його виклик…

Салах-Гiрей знову трохи помовчав.

– Милiсть Аллаха покинула старого воiна, i вчитель загинув.