Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя

На освяченiй землi зле чаклунство довго не тримаеться. Отцю Василю скажу, щоб молебень вiдслужив та iкону поруч поставив. От i спаде з дiвчини прокляття. Правда, не вiдразу. Трохи доведеться зачекати. Дня три…

– Прокляття? – Іцхак вхопив зятя за лiкоть i потягнув у бiк вiд жiнок. – Про це потiм. До речi, ти не сумнiвайся, я все виконав, як i обiцяв. Вiддав отцю Василю рiвно десятину. А ще свiчок пiд пуда вiд себе зверху поклав i майже фунт найкращого ладану. Покiйний отаман Терн-Коби-лецький не матиме претензiй.

У церквi, на спомин його душi i всiх тих нещасних, кого вiн зi своiми розбiйниками зо свiту зжив, молебень вiдслужили i свiчки запалили.

Примовляючи так, Іцхак тягнув Тараса вбiк, i тiльки вiдiйшовши крокiв на десять, з таемничим видом жестом поманив парубка до себе. А коли Куниця нахилився лицем до лиця, корчмар дуже тихо, майже пошепки запитав:

– Скажи, Тарасе, що ви з батьком такого важливого i цiнного знайшли… чи гм… взяли в тимчасове користування? Причому, у самого… – Іцхак спочатку повiв головою вгору, але отямившись, рiзко вказав пiдборiддям вниз.

– Ну, ти розумiеш, кого я маю на увазi?

– Навiть не здогадуюся… – вiдьмак постарався зберегти на обличчi наiвний вираз, але досвiдченому торговцю i чаклунський зiр без потреби, щоб побачити правду. Особливо, коли вiдповiдь йому i без пiдказки вiдома.

– Тiльки не треба менi морочити голову, пане Куниця! Щоб вони такий гевалт влаштували, то треба комусь поважному дуже мiцно на мозоль наступити. От я i цiкавлюся: де ж ви з батечком примудрилися на ратицях цю саму мозолю знайти i вiдтоптати? Чи Тимофiй сам провернув увесь гешефт, а ти тепер тiльки по векселях платиш?

– Дядьку Іцхак, – Тарас зiтхнув.

– Давайте так: ви менi докладно розповiдаете, що тут сталося. А я потiм вiдповiм на вашi питання… якщо зумiю.

– Ну, добре… Тiльки навряд чи я скажу хоч щось, чого ти не знаеш чи не здогадуешся? Цим, котрi з рогами, захотiлося побачити тебе, i вони не придумали нiчого розумнiшого, нiж хапатися за мою дiвчинку.

От я i питаю: яке вiдношення бiдна дитина мае до вашого гешефту? А головне – навiщо для цього турбувати стiльки людей? Налетiли, як сарана… Палили, гвалтували, вбивали… Невже не можна просто зустрiтися i все вирiшити, як серйознi… Втiм, ви слушно сопете носом, пане козак – вони не люди, а тому шляхетно вести себе не вмiють. А найняти посередника – кебети немае. Тож я не буду питати занадто багато, скажiть лише – ця, ммм… рiч справдi така цiнна?

– Так.