Справа майстра-червонодеревника

– Як щодо прихованоi панелi вашоi шафи? – спитав Горенко.

– А що з нею?

– Покажете, як ви це зробили – сховали аркуш?

Старий слiдчий на мить замислився, подивився на Мiру, хитнув головою:

– Деякi цiннi папери з часом тiльки дорожчають. Припускаю, що той, який ми щойно сховали, саме такий. Дверi мого будинку завжди вiдчиненi для вас – якщо хочете дiзнатися таемницю цiеi шафи – можете вiдкривати шухляди у будь-який зручний для вас час. Хтозна – можливо, таемницю цiеi шафи дiзнатися не простiше, нiж розплутати загадку смертi майстра, який виготовив ii.

Але я таки спробую докопатися до правди. Радiтиму, якщо й ви не вiдступите, – усмiхнувся господар будинку.

– Я теж можу брати участь? – запитала Мiра.

– Якщо ви про розслiдування – буду вдячний, – схилив голову в ii бiк Тарас Адамович, – якщо про пошуки аркушу – теж буду радий.

– Братиму участь в обох авантюрах, – усмiхнулася дiвчина, подумки дивуючись власному пiднесеному настрою, – тiльки залишу за собою право зберегти таемницю написаного, якщо аркуш усе-таки знайду я.

– Домовились, – широко усмiхнувся iй колишнiй слiдчий Галушко, який, здаеться, усе-таки охоче взявся за нове розслiдування.

IV

Дiвчина у бузковiй сукнi

Туалетний столик у iхнiй квартирi на Великiй Пiдвальнiй теж був iз червоного дерева, як велика картотечна шафа у будинку Тараса Адамовича. Вiра повiльно розплiтала волосся, виймаючи шпильки, i з мелодiйним дзвоном ронила iх до кришталевоi скриньки. Вечiрнi Вiринi зачiски вiдрiзнялися вiд денних.

Як i макiяж для теплого свiтла вiд масляних ламп та свiчок вiдрiзнявся вiд того, з яким вона виходила на щедро залиту сонячним свiтлом киiвську вулицю, що тяглася до Львiвськоi площi, а вже звiдти можна було спуститися вниз, у саме серце давнього мiста – на Подiл. Вiрине личко було бiлоснiжним вiд природи – фарфоровою пудрою вона користувалася лише тодi, коли виходила на сцену. Щедро наносила ii на пухiвку та усмiхалася сестрi. Говорила:

– Освiтлення на сценi з’iдае кольори обличчя.

Додавала червоноi фарби – rouge – на щоки та вуста, пiдводила брови, жартiвливо коментувала свое вiдображення у дзеркалi:

– Знайомi художники говорять, що iм тепер можна не тягати iз собою палiтру з фарбами – для роботи достатньо нафарбованоi для виступу балерини.

– Хiба не замало кольорiв? – запитувала Мiра.

– Для справжнього художника червоного, чорного та бiлого достатньо.

Але Вiра використовувала i блакитний.