Справа мертвого авіатора

– То ти його читав?

– Нi! – обурено вигукнув Кость.

– То звiдки знаеш, що там немае нiчого лихого?

– Знаю вiдправника.

– Зарахую як переконливий аргумент, – усмiхнувся Тарас Адамович. – Дякую. До речi, кава готова – приеднаешся? Знав, що хлопець вiдповiсть вiдмовою ще до того, як почав говорити. Не просто так вiн зазирнув до його будинку так рано – певно, мав термiновi справи, отож не затримаеться.

Кость хитнув головою, завважив вираз обличчя господаря, усмiхнувся i майнув стежкою до хвiртки, а далi – на вулицю, туди, де дзенькав трамвай.

Нi, навряд чи вiн поiде трамваем, зате може встигнути продати кiлька газет ранковим пасажирам. Тарас Адамович повернувся у будинок, налив у чашку кави, ковзнув поглядом другою сторiнкою газети. Згадок про «Гранд» не було – отже, всi новини про трагiчний перелiт перекочували далi. Добре це чи погано? З одного боку – менше метушнi навколо справи. З iншого – це свiдчило про те, що час спливае, публiка втратила iнтерес до iсторii. А ще – про те, що репортери просто чекають на вирок – пiдозрюваний вже е, iнших вiдомостей немае. Хтозна, кого звинувачувати у цинiзмi – газетярiв, читачiв преси?…

Гiркота кави бадьорила. Погляд Тараса Адамовича зупинився на листi. Вiн дiстав нiж, якому колись так заздрив Репойто-Дуб’яго, особливий, зi слоновоi кiстки, та розiтнув конверт. Коли ж розгорнув аркуш паперу, зрозумiв, що тримае у руках не лист – надто коротким виявилось послання. Радше, це було запрошення, усього три речення. Дата, мiсце, час. Без пiдпису.

Вiн долив у чашку каву, цього разу додав вершкiв та замислився. За пiв години колишнiй слiдчий вийшов iз будинку, ледь чутно рипнув хвiрткою, махнув рукою воронi, що сидiла на тополi у сусiдньому дворi, та рушив до трамвайноi зупинки. Можна проiхатися на трамваi до Вокзальноi площi, а далi узяти вiзника. Невiдомий пропонував зустрiтися на околицi мiста. Схожу зустрiч йому вже призначали рокiв шiсть тому, у тому самому мiсцi – на трамвайнiй зупинцi поблизу пивоварного заводу Шульца.

Особливе мiсце, адже бiля того заводу пролягае лише одна трамвайна лiнiя.

Прокласти трамвайну колiю до пiвденно-захiдного передмiстя Киева – Демiiвки – пропонували ще 1904 року, однак реалiзацiю задуманого вiдклали рокiв на шiсть. Той, кого пiзнiше називатимуть трамвайним королем, уклав договiр iз Киiвською управою щодо будiвництва Демiiвськоi трамвайноi гiлки з концесiею на п’ятдесят рокiв. Дев’ятнадцятого липня 1910 року першi трамваi поiхали на Демiiвку.