18+: Парафрази й переклади. Книга 1

Я, знiчена, в одежi Єви,

вiдчула руку помiж нiг,

i палець у моiм причалi

все глибше приставав без жалю…

Я – в стогiн, мое тiло – в тремт…

– О, руку забери – благаю!

– Дай поцiлунок! – Обiцяю! —

Та знала – рук не прибере…

Розсунув стегна, хоч просилась,

та вiн повз вуха те пускав.

Чим бiльше я ся боронилась,

тим бiльше пан мi натискав.

Поклав на прутень мою руку

(ти знаеш, для невинниць – мука),

я руку вирвала-м… Простив.

Упертий, виджу, та не злиться,

бере го в руку й головницю

в гарячий вулик помiстив.

Ще й пальцями розширив браму…

Зi страху плечi обняла —

скорiше б то скiнчилось… Мамо!

Тiсна яскиня, замала,

для прутня там вузька дорога.

Я зойкала, молила Бога,

а вiн вдаряв за дюймом дюйм.

Бiля останньоi опори

життя пирснуло ему впору,

вiн грав натхненно гiмн життю.

Нiщо султана не спиняло,

слизьку капличку розширяв,

своiм мiцним мужським началом

вдаряв – юж цiлого загнав.

Звелась на лiктях, бачу з висi —

зiправдi кучерi сплелися…

– Мене ж не поголили! Нi!.

– Почуй, боснiйко, мое слово,

коли яскиня однакова,

не дуже до смаку менi.

Казав (i рухався поволi):

– Розкiшницi пiдносять так:

пiдстриженi, зарослi, голi —

щоб рiзнi, мила, в тому смак…

Король те взяв, за чим приходив,

менi ж дiстався в нагороду

через добу розкiшний день…

Мiй пан все менше був привiтним,

бо-м тiшила одноманiтним…

Про iнше взнала вiд людей.

Стара невольниця навчила

премудрощiв усiх часiв:

«У всьому, що б ти не робила,

будь з мужем не така, як всi.

Про настрiй марно говорити,

у всьому мусиш догодити,

але не зразу i не вмить.

Не трать анi хвилини всуе,

ведись, що нiби вiн кермуе…

Складна наука – догодить.

Навчишся. Ти неноровлива.

Аллах Великий ясно рiк:

«Дружини вашi – ваша нива,

хай ниву оре чоловiк,

коли захочеться». То просто —

стрiчати пана треба постом,

до любощiв не iж, не пий

i не вiдразу вiддавайся,

вустами пести, забавляйся,

цiлункiв, дiво, не жалiй.

Цiлуй спочатку вуха, шию,

а далi груди му цiлуй,

допоки пиптики ствердiють.

Донизу потiм попрямуй,

цiлуй живiт, не рухай прутня,

бо тее руханне не путне,

юж межи стегна руш повзком.

Повiдж: не рухавсь би в лежаннi,

зближайся до налаштування,

поласти прутня язиком.

На нього сядь, як поласкаеш,

i погойдатись себе змусь.